Сохачі попрощалися з Олександром Пальчиковським

Сохачі попрощалися з Олександром Пальчиковським

Дата: 2020-05-07 | Категорiя: Соціум

У Світле Воскресіння Христове відійшов у вічність старожил села Сохачі на Коропщині 92-річний Олександр Пальчиковський. Людина знана не лише в рідному селі та районі, а й далеко за межами. Свого часу був умілим керманичем, тільки головою колгоспу безперервно працював 32 роки! Очолив господарство у 29 літ! А до цього його обирали сільським головою, також трудився за фахом – агрономом. З дружиною Таїсією, місцевою вчителькою, виростили і виховали двох доньок – Людмила все життя працює в лікарні, Тетяна за освітою юристка. Подарували діти дідусеві та бабусі трьох онуків – Олександра, Аллу і Наталію, а ті – четверо правнуків – Матвія, Дар’ю, Діану та Меланію. Уся рідня сумує за своїм чоловіком, батьком, дідусем, а Сохачі – за життєрадісною, порядною і працьовитою людиною, що розбудовувала їхній населений пункт. Місцеві й досі за це називають Олександра Пальчиковського – батьком для всього села.

 

– Він був дуже хорошим татом, наше з сестрою дитинство минуло в справжній батьківській любові й опіці, – згадує одна з доньок Олександра Пальчиковського Людмила Заїка – лікарка, завідувачка лабораторією Менської ЦРЛ. – Ми, діти, завж­ди на нього рівнялися, а він привчав нас трудитися, прищеплював любов до сільськогосподарської праці. Не дивлячись на те, що обоє вибрали інші спеціальності, любимо землю і завжди з бажанням та завзяттям доглядаємо за нею. Надзвичайно вражали і водночас захоплювали батькові погляди на життя, його оптимізм. Останні 25 років він нічого не бачив (повністю втратив зір), але жодного разу не показав своєї слабкості. Завжди тримав себе в тонусі, робив зарядку, піклувався про господарство. Коли вже здоров’я не дозволяло корову тримати, то купував у людей телятко і ростив, щоб йому робота була... Тато мав сильний життєвий стержень, велику силу волі, до останнього виходив на подвір’я, слухав тишу і пташок. Інший на його місці вже б давно, як кажуть, упав у депресію, а він – навпаки, тягнувся до людей. Знав напам’ять номери телефонів друзів і колишніх колег, щодня безпомилково натискав кнопки і спілкувався з тими, з ким минули його найкращі роки життя.

 

– Максимович часто телефонував до нас – я завжди дивувався його мужності та оптимізму, – згадує про Олександра Пальчиковського Володимир Лучко з Коропа. – Він багато років не бачив, недочував, ходив з трудом, але у телефонній слухавці завж­ди був бадьорий голос: «Привіт, Володю! Як у вас там справи?..»

 

Донька Людмила каже, що її батько, не воювавши, став інвалідом війни. Покоління Олександра Пальчиковського тривалий час не навчалося в школі, через село проходила лінія фронту, боєприпасами була встелена українська земля.

 

– У підлітковому віці тато травмував око осколком від боєприпасів, – згадує жінка. – Відлуння війни... Усе своє життя бачив тільки на одне око, але це не заважало йому здобути освіту, створити сім’ю, бути вмілим головою сільради, відданим керівником господарства і достойно прожити життя. Батько навіть за кермом їздив! Усі, хто знав і пам’ятає його, тільки хороше можуть згадати. Чесний, працьовитий, доб­рий, чуйний! Він – батько не тільки для нас з сестрою, а й для всього села. Для Сохачів і людей зробив стільки, скільки не робилося століттями!

 

Уже бувши на заслуженому відпочинку, в поважному віці, Олександр Пальчиковський пам’ятав до найменших дрібниць, з чого все починалося і яких масштабів набуло господарство за його керування:

 

– Коли я приймав господарство (мене обрали головою колгоспу у лютому 1957 року), мали 50 свиноматок, 90 корів, одну машину, тракторів на той час не було взагалі. Зате тримали більше сотні бичків і стільки ж коней, якими й обробляли колгоспні поля. Через два роки здали всіх бичків і перейшли на тракторну тягу, стали обробляти землю механізовано. Це неабияк полегшило людську працю. Потім будували ферми, тракторну майстерню, гараж на 25 автомобілів. У 1965-му відкрили будинок культури, через три роки – школу на 320 учнів! А в 1970-му почали прокладати дороги та зводити крамниці у Сохачах і на хуторі Подоляки. Укрупненому колгоспу «Десна» було присвоєно звання господарства високої культури землеробства. Майже через три десятки літ ми вже утримували 1250 дійних корів, більше двох тисяч овець, десь п’ять тисяч курей і за три тисячі свиней. Посідали перші місця в області з виробництва свинини!

 

Незрячий Олександр Пальчиковський казав, що за своє життя багато чого побачив і спізнав, але ні за чим не шкодував. Він просто радів та цінував те, що мав, не прагнув на комусь нажитися, збагатитися за чийсь рахунок. Вважав, що найдорожче в світі – це родина, любляча і щаслива. Понад усе любив проводити час з онуками, навчив їх сільській роботі, і косити, і сіно заготовляти, і дрова рубати, навіть у механіці розбиратися. Дідова наука – то скарб для вже дорослих міських нащадків! Вони вдячні йому за це і пишаються, що мали дідуся, який ненав’язливо, з любов’ю привчав їх до роботи в селі.

 

У Сохачах зосталася дружина Таїсія Пальчиковська, теж довгожителька, влітку їй має виповнитися 92! Донька Людмила каже, що мама мужньо пережила втрату:

 

– Їй, звісно, боляче, втім, вона тримається. Дещо відволікає від сумних думок телевізор, також читає газети. Цікавиться подіями у світі культури та кіно. Вона знає стільки акторів, їхній творчий шлях, такі деталі, що я, буває, дивуюся! На свій вік у мами чудова пам’ять.

 

До речі, Пальчиковських поєднала вистава. Познайомився Олександр зі своєю майбутньою дружиною багато років тому, коли обом було по двадцять два. Молоденька вчителька після закінчення Прилуцького педучилища за направленням працювала у Сохачівській школі. Олександр – секретарем сільської ради. На той час у селі вирувало не лише трудове, а й культурне життя. Під час спільної участі у виступах драмгуртка місцевого клубу й зблизилися молоді люди. А грали Таїсія з Олександром закохану пару – Галю й Назара у п’єсі «Назар Стодоля». Ця вистава й стала для них доленосною, адже сценічне кохання переросло у справжнє, яке вони гідно пронесли через усе спільне життя.

 

Лариса ГАЛЕТА, газета «Деснянка»


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2020-09-20 23:00:01.634

  • Всього випадків: 175,678
  • Активні: 94,609
  • Всього смертей: 3,557
  • Нових смертей: 41
  • Всього одужали: 77,512

Замовити зворотний дзвінок