Волонтерка Саша із Піщанки

Волонтерка Саша із Піщанки

Дата: 2020-06-24 | Категорiя: Соціум

Їй без двох років 80, а вона й не думає полишати громадську діяльність. Активістка, волонтерка Олександра Мартиненко з Піщанки Сновського району для всіх своїх односельців найперша помічниця: і ветеринар, і медичка, і продавчиня, і навіть зв’язкова! Місцеві, переважно в селі зосталися люди поважного віку, звертаються до ровесниці Саші по допомогу за звичкою. Олександру Мартиненко, до об’єднання Сновської ОТГ, мо’, років з п’ятнадцять поспіль обирали депутаткою сільської ради. Мандата у неї вже немає, а ось обов’язки перед колишніми виборцями нікуди не поділися. Ця неймовірна сільська жінка не може прожити й дня, щоб когось не підтримати, телефонує у Жовідь, Сновськ, просить, добивається… Уявіть, що від неї залежить, чи буде сьогодні хліб на столі у сільчан. Це тільки одне із завдань і старань невгамовної Саші.

 

Хлібна бухгалтерія

 

– Що я можу сказати про Олександру Миколаївну? Тільки хороше, – відзивається виконуюча обов’язки старости сіл Жовідь та Піщанка Наталія Ховпун, яка свого часу працювала секретарем Жовідської сільради, а потім – головою. – Бойова і дуже добра, порядна, чуйна, всіх вона любить і поважає. Взагалі у Піщанці люди дружно живуть, одне одного підтримують. Колись там числилося до пів сотні жителів, сьогодні – удвічі менше, це і зареєстровані, і приїжджі – дачники. Років десять тому у Піщанці закрили магазин. Через зменшення кількості населення торгувати стало невигідно. Ставки продавця не дали. Пані Олександра вирішила, що працюватиме безкоштовно, на громадських засадах. Їй віддали ключі від приміщення і так вона усі ці роки щоразу там зустрічає машину з хлібом. Заздалегідь робить замовлення, скільки кому потрібно буханців, а потім забирати люди підходять до сільмагу, де на них уже чекають.

В Олександри Мартиненко є спеціальний зошит, куди записує усю хлібну бухгалтерію. Пам’ять у неї хороша, та всяке в житті буває. Так надійніше!

Приміщення старого магазину служить пунктом прийому товару і місцем, де люди можуть перечекати дощ, сховатися від снігу, морозу чи палючого сонця. Й одне одного побачити, поговорити про все на світі.

– Магазин у нас всю дорогу був, – каже Олександра Мартиненко. – Закрити – легше всього. А людям без хліба як жити?! Поки до магазину ноги мене носитимуть – працюватиму.

 

Лікує тварин і людей

 

Староста Наталія Ховпун розповіла, що в Піщанці років чотири як закрили й ФАП. Колись працювала в ньому фельдшерка Наталія Шеремет. Нині її місце роботи – у Жовідському ФАПі. Якщо піщанцям стає зле, коли вже дуже-дуже притисне, медичка може навідатися до них або ліки привезти. Та сільські люди звикли обходитися без її допомоги. А все тому, що простіше звернутися до Олександри Мартиненко, яка завжди поряд й оперативно відгукується на людський біль. Усе своє трудове життя вона пропрацювала ветеринаром. Тож зробити людині укол, як кажуть, для неї простіше простого. Лягти у лікарню не кожен нині може, гаманець не дозволяє або вічні сільські клопоти, тож сімейний лікар призначить лікування – бабуся Саша допомагає лікуватися.

– Я родом з Жовіді. Одразу після школи пішла працювати на ферму, дев’ять років доїла корівок, – бадьоро розповідає сільська активістка. – Тоді по селах їздили вербувальники і запрошували молодь здобувати фах різних спеціальностей. Загітували й мене. На ветеринара вчилася у Козельці. Повернулася на роботу в колгосп, де трудилася до самої пенсії. А тоді по людях довго мене звали. І досі звуть. Поради питають або якщо треба укол зробити худобині… У селі в людей ще трохи є господарство, свині, кролі, кози, птиця. А одна молода сім’я, у них двоє діток, тримають корову, одну на всю Піщанку.

Як розповідає Наталія Ховпун, Олександра Мартиненко за молодих літ тримала велике господарство і дуже любить тварин:

– Знаю, що кізки у неї є, кролі, кури, собаки. Вона увесь вік старається бути активною. Піклування про інших ніби дає їй життєву енергію, силу для добрих справ!

Фото 10-річної давнини.

Онуки (ліворуч) Настя, Вероніка, Марина, бабуся Саша з Софією. Далі – Ніна Зуб, Марія Бурлак та вже покійна мама Ніни Зуб.

 

Друга мама для невісток і всіх онуків

 

– У мене ще торік свині були, – з посмішкою розповідає Олександра Мартиненко. – А тепер тільки кізка Золушка, вухаті та бройлери… Онуки допомагають, їдуть у вихідні й серед тижня. Їх у мене аж шестеро! Четверо дівчат: Настя, Вероніка, Марина, Софія і двоє хлопців – Дмитро та Славик. Усіх виняньчила, невісток своїх на роботу повідправляла.

Як тільки літо – діти на річку просяться. Піщанка – над самим Сновом.

– Що може бути краще, ніж купання у спекотний день?! Тож водила по кілька разів. Вони у воду – і я за ними лізу, – згадує, ніби вчора це було. – Стерегла, щоб нічого не трапилося. Вода ж, як вогонь, – рятує і трагедію несе.

Синів народила трьох – Віктора, Юрія та Миколу. Невіс­ток у неї дві – Лариса і Тетяна. Наймолодший син трактористом був, сім’єю не встиг обзавестися, підступна хвороба забрала ще у 30 літ. Поховала матір і середнього сина, теж тракториста, трагічна звістка і біль втрати підкосили неньчине здоров’я. Вже двадцять років, як немає на світі її дорого чоловіка Леоніда, вмілого комбайнера. Усю чоловічу роботу в обійсті Олександри Мартиненко виконують онуки та найстарший син Віктор, який приїздить зі Сновська. Він у неї зв’язківець.

– Коли мені треба було виходити на роботу на хлібозавод (за освітою я технолог хлібобулочних виробів), молодшій донечці Вероніці було всього півтора рочки. У ясельну групу таких маленьких діток не брали, а моя ненька на той час теж працювала. Свекруха, вважаю її другою мамою, навіть не роздумуючи забрала малу до себе в село і няньчила доти, доки не влаштували дитину в садок, – розповідає невістка Лариса Мартиненко, дружина старшого сина Віктора. Після хлібокомбінату вона 16 років пропрацювала в редакції місцевої райгазети «Промінь», нині трудиться в інформвідділі Сновської міської ради.

 

Центральна садиба і зв’язок

 

Стаціонарний телефон у Піщанці є тільки в Олександ­ри Мартиненко. Якщо до когось із селян потрібно додзвонитися – набирають телефонний номер безвідмовної Саші. Вона покличе до слухавки або перекаже, що потрібно. Чи направить чекати дзвінка на «точку» з мобільним, де хоч трохи мережа ловить. Мобільний зв’язок у селі поганий, населений пункт – неподалік кордону з Росією і Білоруссю.

– У мене мобілки немає, ну, а нащо вона мені? – розмірковує бабуся Саша. – Стаціонарний – краще. Дають пів тисячі хвилин на міжміські розмови безкоштовно. На мобільні номери – 120 хвилин. Ще спробуй виговорити!

Серед дня влітку до Олександри Мартиненко додзвонитися непросто. Всі знають: вона в хаті і слухавку візьме рано вранці або ввечері. В інший час – поза зоною досяжності: то хліб приймає, то на городі, то кізку Золушку пасе, то в справах медичних і громадських.

Її садиба вже багато років – як центральна. Сюди сходяться пенсіонери та дачники у будень і в свято! Телевізор гуртом дивляться, газети читають, політику обговорюють. Олександра Мартиненко завжди рада гостям, у дворі на постійній основі стоять великий стіл і лави.

– Ми тут на волі живемо, всі посходимося в одну хату на «п’ятихвилинку», трохи погомонимо – і по домівках, – жваво розповідає моя співрозмовниця. – Так веселіше жити! Дні народження відзначаємо, День села чи ще якісь хороші приводи. Співаємо, згадуємо молодість. По чарочці вип’ємо коли. А що – ми й таке можемо!

Олександра Мартиненко цінує дружбу з кожним, а особливо з Ніною Зуб. Вони разом росли, сиділи за однією партою в школі. За стільки літ їхні відносини стали міцніші за сталь, засновані на довірі, щирості та взаємовиручці. Доброю подругою для Олександри стала Валентина Кутова, 18 років тому вона переїхала зі столиці в Піщанку, а ще товаришує з Ольгою Базиль і багатьма-багатьма іншими трудівницями та трудівниками.

Коли бабуся Саша няньчила маленьку Веронічку, йдучи у справах чи просто в гості до подруг, казала дівчинці: «Ходімо, моя маленька, до дівчат, погуляємо». Півторарічна дитина тоді усіх пенсіонерок у селі дівчатами називала. Вони й нині молоді, душа не старіє!

У кожному селі чи містечку є активні жителі, які готові віддавати всі свої сили і старання заради інших. Натомість нічого не просять. Це і є волонтерство, що мотивує працювати для людей, свого населеного пункту, країни! Олександра Мартиненко свої обов’язки ні на кого перекладати не планує. Каже, що ще «повоює»!

 

Лариса ГАЛЕТА, газета «Деснянка»


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2020-07-08 07:22:01.922

  • Всього випадків: 50,414
  • Активні: 25,989
  • Всього смертей: 1,306
  • Нових смертей: 23
  • Всього одужали: 23,119

Новини

Замовити зворотний дзвінок

 

Категорії публікацій