Конотоп не тільки на Сумщині, а й на Чернігівщині

Конотоп не тільки на Сумщині, а й на Чернігівщині

Дата: 2020-06-24 | Категорiя: Соціум

Літературна мода – писати і видавати книжки про своє село – корисна річ. Заговорила Україна про минуле і сьогодні не може наговоритися…

 

Корюківець Леонід Лапа, котрому вже за вісімдесят, приніс, коли збиралися в районній раді ветеранів активісти, книжку. Вона, здається, увібрала всі барви зеленого літа. Назва – «Конотоп».

– Це про моє село на Городнянщині! 360 сторінок. Старалися люди! Із задоволенням даю почитати, – щиро сказав наш ветеранський колега.

                                          Корюківський конотопець Леонід Лапа

Скільки разів він відкривав це дороге для нього видання! Щодня відтоді, як отримав у подарунок. Знайомі прізвища, обличчя, події і просто звичайні, до болю пам’ятні далекі дні. Отож, ніби й він молодшає, коли читає. Ровесників згадує, людей старших і мудрих. А коли трапляються рядки про батька – Василя Лапу, душу переповнюють щемні почуття. Дуже чекав його колись з фронту. Повернувся в Конотоп тато з багатьма бойовими нагородами за мужність. Йому, сільському вмілому чоловіку, особливо дорога була медаль «За відвагу»…

У книжці написано й про те, як Василь Лапа став головою колгоспу в рідному селі. В нелегкі післявоєнні роки багато колишніх фронтовиків не жаліли себе й на трудовому фронті!

Нагородами у ті тяжкі літа особливо не розкидалися. Навпаки, вимагали від тих, хто йшов на війні під кулі, більшого. Наприклад, виконком Чернігівської обласної ради депутатів трудящих заслуховував на своєму засіданні у листопаді 1948 року голову колгоспу «XVIII партз’їзду» села Конотоп Городнянського району, фронтовика Василя Лапу про виконання плану розвитку тваринництва. У рішенні, зокрема, зазначалося, що в колгоспі з плану закупівлі 7 корів не закуплено жодної. Худоба була на вагу золота. Та ще ж треба і свині, і вівці, і кури, і корми… Крутися, голово, як хочеш. Це не Одер форсувати!..

Давнє архівне рішення надруковане в книжці. Як сприйняв це син Василя Лапи нині?.. З розумінням. Він знав батька більше, ніж інші. За одного битого, в народі кажуть, двох небитих дають. Плани були виконані, звичайно, але тяжко…

Про видання цієї книжки колись мріяв чудовий журналіст з Городні Іван Дудко. Не встиг. Зате через роки його справу довели до кінця Олександр і Надія Дудки, ставши упорядниками цього цікавого видання.

Вони кажуть:

– З першого погляду здається, що селяни вміють тільки орати землю, ростити хліб, доглядати худобу… А насправді скільки там розкритих і нерозкритих талантів!

Чи всюди є такі люди, як сильний і незламний духом Павло Шевченко, героїчний Олександр Грабовець, небайдужа Сімклетія Богдан, цілеспрямований Федір Муравко, невгамовна Ніна Марченко, винахідливий Віктор Лапа?..

Усіх не перелічити. Та все ж багатьох у книзі згадали. І… відправили в майбутнє.

Особливо хвилюючі сторінки про участь конотопців у Другій світовій війні. У рік 75-річчя Перемоги над нацизмом не можна не згадати тих, хто поліг за майбутнє свого села і країни. Вони дивляться на нас зі сторінок книжки, мов живі. Зовсім юні, старші і зрілі. Народилися в Конотопі, а лежать по всьому світу аж 138 конотопців. Єгор Щербина – в Польщі, Тимофій Силенко – у Бобруйську, Михайло Савченко – на Донеччині, Захар Побилой – у Латвії, Володимир Негода – в Естонії, Микола Кравцов – на Львівщині, Микола Грабовець – у Німеччині, Іван Бугрим – у Білорусі, Василь Богдан похований у Києві, Антон Онопрієнко – в Санкт-Петербурзі…

Про фронтовиків – особливі розповіді. Чого тільки вартий «воскреслий з мертвих» Федір Бугрим.

Для багатьох конотопців знайшлося доб­ре слово. Його писало чимало талановитих людей і, звісно, незабутній Іван Дудко. Цікаво читати про сільську свинарку Марію Грабовець, умільця Віктора Лапу, чоботаря Василя Силенка, заготівельника Івана Грабовця, баяніста Федора Муравка…

Чимало сторінок – про науковців, які прославили Україну.

А ось прості рядки про Василя Андарала, який врятував дітей, що ледь не втопилися. Конотопською веселухою називали в селі Ніну Марченко, яка сорок років виконувала зі сцени частівки. Життєрадісна, вона знаходить вихід у будь-якій ситуації. Навіть коли їздила до Німеччини з групою радянських туристів, знайшла свого сина-солдата, який служив там. Відірвалася від групи без дозволу, супроводжуюча ледве не посивіла, поки її дочекалася, прочитавши записку. А конотопська «туристка» бадьоро заспокоїла:

– Нічого не сталося! Жива-здорова!

Конотопці – по всьому світу. І ними пишаються.

– Ми не претендуємо, що повністю висвітлили минуле, сьогодення села, і припускаємо: щось могло випасти з нашого поля зору. Наперед вибачаємося за це, – зазначають упорядники Олександр і Надія Дудки.

Книгу тепер доповнюють читачі. Леонід Лапа – член президії Корюківської районної ради ветеранів вважає, що доречно було б написати про першого післявоєнного директора Конотопської школи Василя Дудіна. Ця людина була дуже віддана дітям і школі.

– Пам’ятаю, – згадує Леонід Лапа, – як на прохання директора ми приносили з дому книжки для шкільної бібліотеки. Батьки нам робили лижі, і ми їздили з Василем Яковичем взимку до лісу. Ковзанів не було, тож прив’язували до взуття що завгодно – бігли разом з директором на ставок. У Василя Яковича з’явився перший у Конотопі велосипед, тож він прямував ним на Снов, а ми – за ним! Купатися! Учив нас плавати і беріг, щоб не сталося трагедії. Літератор, він умів усе. Організував навіть авіаційний гурток. А які літературні вечори були в сільському клубі! Це все – він, наш дорогий директор…

Післявоєнні учні не тільки читали книги і відвідували гуртки, а й допомагали колгоспу разом з учителями. Заклики до роботи прийнято тоді було писати крейдою на сараях. Наприклад: «Усі на сінозбирання! Забезпечимо ситу зимівлю худобі!» Директор володів українською мовою, але не соромився запитати в нас: «А як буде «животноводство» українською?»

Шкода, подальша доля Василя Дудіна невідома. Відпрацювавши кілька років у конотопській школі, він виїхав на малу батьківщину.

Доречно додати, що в книзі не написано і про Леоніда Лапу. Він у Корюківці шанована людина. Досвідчений учитель хімії, завуч великої школи, активіст ветеранської роботи – це все про нього.

У поважні роки юні літа згадуються особливо:

Де б не бував, а повертаюсь знов я

В обійми верб, акацій і берез –

Туди, де ріс, де над рікою Снов’ю

Ранкове сонце прозріває ліс.

Ці поетичні рядки Андрія Ткача дорогі і зрозумілі Леоніду Лапі. Дорогі вони всім конотопцям у світах – вченим і просто рядовим трудівникам. Про всіх не напишеш. А от для всіх – вийшло!

 

Зоя ШМАТОК, м. Корюківка

Газета “Деснянка”


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2020-07-08 06:20:02.057

  • Всього випадків: 49,607
  • Активні: 26,131
  • Всього смертей: 1,283
  • Нових смертей:
  • Всього одужали: 22,193

Новини

Замовити зворотний дзвінок

 

Категорії публікацій