Заслужений діяч мистецтв Анатолій Ткачук: «Мої марші грають усі духові оркестри України»

Заслужений діяч мистецтв Анатолій Ткачук: «Мої марші грають усі духові оркестри України»

Дата: 2020-08-22 | Категорiя: Iнтерв'ю

На мистецькій палітрі Чернігівщини ім’я художнього керівника та головного диригента духового оркестру обласного філармонійного центру Анатолія Ткачука яскравіє особливим забарвленням. Природний талант з абсолютним слухом, виняткова працездатність, закоханість у музику, композиторські досягнення, професіоналізм – ось складові творчого злету та авторитету серед всеукраїнських та зарубіжних диригентів. А очолюваний ним самобутній філармонійний оркестр за рівнем професійної підготовки, виконавської майстерності та нагород – один з кращих в України. Без цього колективу важко уявити державні та обласні свята Сіверщини. І, звичайно, у День Незалежності нашої держави віртуози-оркестранти порадують чернігівців неповторною духовою музикою.

Втім, 24 серпня для заслуженого діяча мистецтв України, лауреата премії імені Богдана Хмельницького Анатолія Ткачука є потрійним святом. Яким? Про це дізнавався спеціальний кореспондент «Деснянки».

 

– Справді, 24 серпня – день для мене особливий, адже після державних урочистостей буду відзначати свій 70-річний ювілей та 55-річницю творчої діяльності, – розповідає маестро.

 

– Це приємно. А звідки у сільського хлопця з він­ницького Томашполя така тяга саме до духової музики?

 

– Мене з дитинства зачаровували мелодії духового оркестру, які я слухав із захопленням, розмірковуючи, а як же музиканти досягають такої гучності виконання. І на одному з весіль, коли духовики робили перерву на обід, я поцупив трубу і побіг до хати. Природа обдарувала мене абсолютним слухом, і я, не знаючи нот, почав награвати «Яблучко», як тут мене хтось ззаду обійняв і сказав: «Молодець!». Я злякався, побачивши господаря інструменту, думав, буде сварити, а він послухав і промовив: бери трубу і пішли на весілля. В подальшому мене оркестранти брали з собою і під час музичних пауз давали пограти й мені. Це була незрівнянна радість для 5-річного хлопчака…

 

– Можливо, вплинули сімейні традиції?

 

– Певною мірою, так. Адже мама дуже добре грала на балалайці й чудово співала. Мабуть, невипадково мені купили акордеон, який я самотужки освоїв. А ще грав на трубі у шкільному оркестрі.

 

– Тож у ці роки замріялося стати музикантом?

 

– Сталося це досить несподівано. До нас у гості з Києва приїхала рідна сестра батька, моя рідна тітка Марія Іванівна. Послухала та побачила, як я захоплено граю, сказала: закінчуй школу і приїжджай до столиці, ми тобі допоможемо з музичною освітою. Що я і зробив. На відмінно завершив навчання у Київській музичній школі імені Віктора Косенка по класу труби. Після цього намагався вступити до музичного училища імені Рейнгольда Глієра, але не подолав конкурсу, тож віддав документи до культосвітнього училища. Провчився трохи, й мене забрали до армії…

 

– Мабуть, виникла думка, про припинення кар’єри музиканта?

 

– Ні, мені поталанило, що строкову і позастрокову службу в 1968-1973 роках я проходив у військовому оркестрі Київського вищого артилерійського інженерного училища. Це був надзвичайно плідний період мого життя та музичної освіти. Диригент оркестру сприяв моєму пориву, з батьківським розумінням ставився до моїх щоденних турбот. За цей час я у званні старшини здобув середню освіту у вечірній школі, з відзнакою завершив стаціонарне навчання в музучилищі (клас професора Миколи Бердиєва), одружився і вже у 1972 році народилася донечка Анжела…

 

– А як же служба?

 

– Розумієте, день у мене був надзвичайно насичений. Репетиції, концерти, заліки, семінари, екзамени… І я дуже вдячний керівництву оркестру за допомогу.

 

– Може, тому й виникло бажання стати військовим диригентом?

 

– Виникло тоді, коли до нашого оркест­ру прибув випускник Московської консерваторії. Підтягнутий, у формі, а за пультом одухотворений музикою. У мене мало окуляри не впали з обличчя від побаченого. І тоді я вирішив: буду військовим диригентом. Київське військово-музичне керівництво благословило мій вибір. Але з першої спроби вступити не пощастило. Це мене не зупинило і наступного 1973 року я вже успішно склав екзамени та розпочав навчання на військово-диригентському факультеті Московської консерваторії.

 

– А як же сім’я, фінансове забезпечення?

 

– Жили на квартирі. Протягом навчання на перших трьох курсах вночі підробляв вантажником на залізничній станції, а вже на 4-5 курсі працював в оркестрі театру імені Немировича-Данченка, як виконавець та диригент. Ставав лауреа­том всесоюзних конкурсів виконавців на духових інструментах і консерваторію закінчив з червоним дипломом. За ці успіхи був направлений до Німеччини на посаду керівника оркестру 41-го мотострілецького Берлінського полку.

 

– Чим пам’ятний німецький музичний період?

 

– Коли я очолив оркестр, то найвищим його досягненням на конкурсах було місце в кінці десятки. Але через рік ми увійшли до трійки призерів, а далі ходили у лідерах, отримуючи подяки і нагороди за час моєї служби за кордоном.

 

Ці переможні традиції талановитий маестро яскраво продовжив на Сіверщині та в Україні. На всіх посадах, які обіймав Анатолій Ткачук, проявлявся його особливий почерк митця. На основі оркестру Чернігівського вищого авіаучилища він створив потужний «Біг-бенд», який став лауреатом фестивалю «Естрада-90» та здобув перемогу на конкурсі оркестрів Київського військового округу. У 1995 році митець створив перший міський симфонічний оркестр і став його головним диригентом. В обласному драмтеатрі в доробку диригента понад десяток музичних спектаклів. Неодноразово духовий оркестр філармонійного центру перемагав на фестивалях, євро­парадах та конкурсах за рубежем, демонструючи високу виконавчу майстерність та професіоналізм.

 

Ще одна грань непересічного таланту диригента – композиторська. В його творчому доробку – понад сто творів для духового оркестру, гімнів, хорових пісень, фантазій на теми українських пісень. І головне, як стверджує музикант: його твори є в репертуарі духових оркестрів України.

 

– А інструментовка, – наголошує митець – це моє життя! Я нею дихаю, удосконалююсь і пишаюсь.

 

– На завершення інтерв’ю питаю: про що мріється ювілярові-підполковнику?

 

– Я ще не написав свою улюблену пісню. А сьогодні мрію про той день, коли в Україні нарешті завершиться війна…

 

Вітаючи пана Анатолія з потрійним ювілеєм, бажаємо йому нових творчих злетів та радості життя.

 

Інтерв’ю підготував Сергій ГАЙДУК, газета «Деснянка»


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2020-10-01 17:14:01.862

  • Всього випадків: 213,028
  • Активні: 114,392
  • Всього смертей: 4,193
  • Нових смертей: 64
  • Всього одужали: 94,443

Замовити зворотний дзвінок