Жовідська резиденція режисера Івана Сауткіна

Жовідська резиденція режисера Івана Сауткіна

Дата: 2020-08-28 | Категорiя: Культура

Відколи розпочався карантин, Жовідська резиденція стала справжнім центром культурного життя віддаленого села на півночі Чернігівщини. Завдяки ініціативі господаря – відомого українського режисера реклами і кіно Івана Сауткіна – та його творчим друзям місцеві жителі мають можливість відвідувати концерти популярних музикантів, яких знає вся Європа! До того ж – безкоштовно.

 

Десять років тому, коли киянин Іван Сауткін купував нерухомість у мальовничому селі Жовідь на Сновщині, навіть не уявляв, що колись тут проходитиме перманентно-карантинний час. Уже сім років поспіль він приїздить з Києва зі своєю багатодітною родиною, друзями й однодумцями до арт-резиденції – вона складається із трьох будівель: колишньої колгоспної контори, що переобладнана під житло, комори, яка слугує для театрально-концертних заходів, та сусідньої Куликової хати (колишній її господар на прізвище Кулик), де наразі діє графічна майстерня. Режисер Іван Сауткін каже, що в його резиденції знайдеться місце для багатьох творчих особистостей. Натепер тут гостюють художник-графіст Микола Гончаров та живописець Денис Білянський з сім’ями, композиторка з Франції Беранжер Максимін (Berangere Maximin). І у кожного – власна місія.

 

Камери сильніші

 

У доробку Івана Сауткіна – понад двісті рекламних роликів, серед яких – для McDonald’s, Visa, Viasat, Zlata Praha і багато інших. Він був оператором-постановником фільмів «Старі люди», «Проти Сонця», режисером-постановником документальних фільмів «White ship», «Як у людей, так і в нас», «Два рядки, чотирнадцять складів з обов’язковою цензурою після другого куплету» і художніх – «На мосту», «Петля Нестерова», «Что если?».

 

Безоплатно і майже у щоденному режимі знімав кіноісторії Євромайдану, чудові відео з життя революції. Цей проєкт називається «Вавилон 13» – неформальне кінооб’єднання з виробництва короткометражного та повнометражного українського документального кіно, до якого входили близько ста кінематографістів різних професій, що відзняли понад 170 коротких документальних стрічок тривалістю понад тисячу хвилин. У рамках проєкту Іван Сауткін став автором з десятка відеороликів. Маленькі фільми допомагали впливати на суспільну думку. Підбадьорювали, веселили, змушували думати. Насамперед, це громадянська кіно-ініціатива, а не творчий проєкт, тож можна вважати його таким собі способом боротьби.

 

Телевізійна прем’єра української документалістської групи «Вавилон 13» циклу «Зима, що нас змінила» відбулася у квітні 2014-го, а перша повнометражна стрічка «Сильніше, ніж зброя» – у листопаді цього ж року. Вона показує еволюцію українських реалій від стихійної спроби захоп­лення Адміністрації Президента до кривавих боїв у руї­нах Донецького аеропорту.

 

Мрія

 

Під час розмови з Іваном Сауткіним дізнаємося, що він давно мріяв про власну резиденцію, де є можливість жити та працювати поза своїм звичним середовищем, досліджувати інші культурні контексти, експериментувати з матеріалами та співпрацювати з іноземними колегами. Бажання бути в гармонії з природою саме на Чернігівщині та водночас мати власний простір для творчості.

 

– Взагалі-то я завжди хотів купити будинок десь на півночі України, щоб моя сім’я та друзі-митці могли приїхати у ці прекрасні спокійні місця з метушливих міст, а також, щоб кожен мав там свій затишний куточок для творчості, – розповідає Іван Сауткін. – Мені подобається оця атмосфера, природа, річка... З дитинства моє життя було пов’язане з селищем Седнів. Я навчався у художній школі, у мене чимало друзів-художників. Разом з батьками ми постійно їздили відпочивати до Будинку творчості Національної спілки художників України, що в Седневі. То був надзвичайно чудовий час! Там минав романтичний період мого життя: коли я був маленьким, а потім підростав і пізнавав усе вперше, дружбу, кохання, вірність… Я досить довго шукав щось підходяще для резиденції, десь з півроку. Навіть уже приглядався до ділянок під забудову, але все ж мені не дуже хотілося будуватися. Найліпший варіант – старий великий будинок, який можна переобладнати під житло.

 

Космічний човен

 

Віднайти підходящу нерухомість – колишню колгоспну контору на 270 «квадратів» у Жовіді на Сновщині – Івану Сауткіну допомогли чернігівські ріелтори. Режисер каже, що власники вже хотіли розбирати споруду на будівельні матеріали.

 

– Але я встиг її придбати і так врятував, – констатує. – Тепер у переобладнаній будівлі збираються художники, письменники, композитори. Наразі гостює подруга з Франції Беранжер Максимін. Ми облаштували для неї музичну студію. Я купив стару комору, вона вже просто завалювалася. Дуже стара, 30-х років побудови. Така зі зрубу зроб­лена, чорна, прекрасна комора. Тепер це театрально-концертне приміщення. Тобто, там є сцена, звук і освітлення. Вже використовуємо для вистав, інших культурних заходів.

 

Французька композиторка-експериментаторка приїхала в село на Чернігівщину за новими треками, які вона створює за принципом нашарування, або «накопичення», як сама називає. Звукові шари накладає один на один, все це перетворюється в кольорову яскраву масу. Захоп­лення потужним звуком робить її творчість особливою. Беранжер Максимін втішається акустичними експериментами в Жовідській резиденції другий місяць. Незабаром планують з Іваном Сауткіним влаштувати презентацію – звуко-візуальний показ творів на музичному майданчику в теат­рально-концертній коморі.

 

Про своє перебування в гостях в українського режисера, з яким знайома багато років, зазначила пані Беранжер:

 

– Комора стала моїм музичним притулком, і яка яскрава студія, як космічний човен, що реагує та резонує. Я насолоджуюся складанням! Нова музика точно в дорозі!

 

Чудові люди

 

– Завтра сюди має приїхати мій друг-скульптор з донькою, – продовжує Іван Сауткін. – Тобто, всі у нас щось творять своє. Резиденція – це справжній осередок для таких ось людей. Твір мистецтва! В останні роки, до карантину, моя родина жила то в Жовіді, то в Києві. Якщо розподілити час – десь 50 на 50. А цьогоріч може статися, що затримає­мося в селі до Нового року, а може, й довше. Так складається, що у мене частина роботи застільна, коли немає зйомок і йде підготовка, сценарний або монтажний період, і я можу працювати де завгодно. Тут, у селі, набагато зручніше, спокійно, тихо, ніхто і ніщо не відволікає від роботи.

 

Наразі в Жовіді з татом Іваном Сауткіним троє дітей – 16-річний Даніїл, 10-річний Іллюша і 6-річна Валентина.

 

– Їм тут цікаво. Є своя компанія з місцевими дітьми. Купаються в Снові. Навчаються онлайн. У Жовіді постійно щось відбувається, можна спостерігати за тваринами, птахами, природою, – каже мій співрозмовник.

 

Мама Анна Єресько, дружина режисера, працює в Києві, вона у них відома журналістка. Приїздить до резиденції за вільної днини, час від часу підміняє чоловіка, коли йому потрібно побути в столиці.

 

Найстаршому синові – 25 років, він живе і працює в Литві.

 

Запитуємо, чи є в резиденції город, чи зацікавило творчих особистостей сільське господарство?

 

– На жаль, поки немає грядок, – відповідає режисер Сауткін. – Ми хотіли цьогоріч посадити картоплю, але не сталося. У кожного з нас – досить багато своєї роботи. Але ми купуємо дещо з овочів у сусідів, також – м’ясо. Люди тут живуть чудові, привітні, ладимо з ними. Також їздимо (у мене є мікроавтобус) раз на тиждень по продукти на базар у Городню. Дорога у тому напрямку ліпша, ніж діставатися до Сновська.

 

Резиденти

 

Будинок, у якому живуть Сауткіни, дозволяє розмістити багатьох гостей. У колишній колгоспній конторі було шість кімнат, всі залишили. В холодну пору господарі розпалюють печі, їх у них аж п’ять. При вході на вітрі майорить український стяг, він дарує надію кожному на щасливе життя.

 

– Наразі нас тут багато – моя сім’я, як вже казав – Беранжер Максимін, також родина Миколи Гончарова. Він майстер графічного мистецтва – блискуче опанував плакатну виразність завдяки унікальній здатності створювати асоціативно влучні образи-символи. Його плакати не обтяжені зайвими деталями, лаконічні і вишукані. Також гостює живописець Денис Білянський, він розписує Свято-Михайлівський кафедральний собор у Житомирі. З собою в Жовідь привіз частину фрески і її тут пише, – каже Іван Сауткін.

 

Куликову хату, яку режисер придбав по-сусідству, переобладнав під графічну майстерню для Миколи Гончарова. Там саме вирує творчий процес.

 

– Ми нещодавно влаштовували два великі концерти для всіх бажаючих, останній – масштабний. Було дуже гучно і яскраво. На сцені в коморі виступали вісім музикантів, наші друзі – гурт Гудаки, – розповідає господар Жовідської резиденції. – Це некомерційні заходи, вхід безкоштовний для всіх. Запрошували місцевих, приходили дорослі з дітьми, молодь, старші люди. І взагалі, якщо у нас щось цікаве відбувається – селяни йдуть із задоволенням.

 

Подарунок

 

Приїзд у Жовідь Гудаків – справжня подія! Місцеві з нетерпінням чекали на концерт українського фольклорного колективу. Така можливість для сільського люду – вважай, подарунок долі.

 

Насправді про цей гурт з села Нижнє Селище (Закарпаття) знають набагато більше в Європі, ніж в Україні. Це підтверджує дисбаланс у кількості концертів за кордоном та на Батьківщині.

 

Колись музиканти збирались пограти разом просто для задоволення, на весіллях у друзів, а потім товариші запросили виступити на маленьких сценах у Швейцарії. Через якийсь час їм стало цікаво, намагались знайти інших музикантів і хороших людей поруч. Локомотивом створення Гудаків став австрієць Юрґен Крефтнер, більш відомий як Юрій Буковинець. Він одружився з українкою та переїхав на Закарпаття. 2001 року вийшов дебютний альбом, і гурт почав гастролювати Європою.

 

Основа репертуару – народні пісні та мелодії із нав­колишніх закарпатських сіл. Учасники ансамблю – переважно аматори. Композиції гурт виконує у традиційному стилі, без аранжування, електричних інструментів та спецефектів. Після Революції Гідності в 2014 році, де музиканти заграли перед протестуючими та поліцією, Гудаки демонструють свою приналежність до вільної Украї­ни. Головна сила колективу – непідробна автентичність, вони і є фольклор.

 

Сільські глядачі не приховували задоволення від концерту. Такого дійства у них ще не було! Підтверджує це виконуюча обов’язки старости сіл Жовідь та Піщанка Наталія Ховпун, яка теж була в якості глядачки.

 

– Це прекрасно, що у нас на прикордонні поселилися і приїздять в гості такі цікаві особистості. Справжні патріоти! Вони несуть високе в маси, показують свою любов до України. Разом з ними ми збагачуємося культурно. Можливо, дещо з творчості місцевим осягнути важкувато, втім, глядачів щоразу тільки додається, – каже пані Наталія.

 

І хоч у Жовіді є свій клуб, діють гуртки, і місцеві діти виступають під час різних свят та заходів, режисер Іван Сауткін відзначає, звісно приємно, що хлопчики та дівчатка вчать вірші, танцюють, показують те, що вміють, але серйозного культурного життя в селі немає.

 

– Ми стараємося наших людей розворушити, розвеселити, – відзначає режисер і додає, що окрім найближчого концерту французької композиторки, планує влаштувати й допрем’єрний кінопоказ власних робіт – іронічних короткометражних фільмів.

 

Тож Жовідська резиденція і далі творчо карантинить!

 

Лариса ГАЛЕТА, газета «Деснянка»

Фото з архіву Івана САУТКІНА


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2020-10-01 17:14:01.862

  • Всього випадків: 213,028
  • Активні: 114,392
  • Всього смертей: 4,193
  • Нових смертей: 64
  • Всього одужали: 94,443

Замовити зворотний дзвінок