Про втрачений храм і вчителя, який віддав свою хату під церкву

Про втрачений храм і вчителя, який віддав свою хату під церкву

Дата: 2020-10-14 | Категорiя: Соціум

Аби дізнатися більше про втрачений об’єкт архітектурної спадщини України – Троїцьку церкву, що посідає визначне місце як найстарша (1710 рік побудови) з докладно вивчених дерев’яних церков Лівобережжя, ми вирушили в село Пакуль Чернігівського району. Саме тут, на пагорбі, де нині шкільна садиба і росте яблуневий сад, багато років тому стояв храм. Аж поки комуністична влада його не знищила. Тепер на цьому місці встановлений кам’яний поклінний хрест, у пам'ять про Троїцьку церкву, пам’ятку винятково високої будівельної техніки, що яскраво втілює народні будівельні традиції доби Козаччини. Це неймовірне місце сили!

 

Попова гора

 

Йдемо шкільним подвір’ям з отцем Тарасієм Свистуном, місцевим священиком. Минаємо їдальню і гараж, на фасаді яких роздивляємося інформаційні банери про центр Пакульської промислової вотчини Києво-Печерської лаври XVIII століття та городище в урочищі Попова гора. Отець Тарасій розповідає, що з’явилися на стінах ці історичні стенди завдяки старанням краєзнавця Андрія Курданова, колишнього директора місцевої школи, автора наукових праць про село Пакуль.



Отець Тарасій

 

Наближаємося до поклінного хреста. Його встановили в жовтні торік за ініціативи Лариси Ковальчук, очільниці Пакульської сільської ради, у пам’ять про Троїцьку церкву, що діяла 228 літ – з 1710-го по 1938-й рік. Відкривали та освячували хрест Намісник Києво-Печерської лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павло та митрополит Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій.

 

– Раніше тут стояв просто дубовий хрест, я привіз його з Халявина, –  згадує настоятель Тарасій. – Та камінь прослужить  віки!

 

Поклінний хрест



Відходимо трошки в бік.

 

Оце десь тут розміщувалася Троїцька церква. Від тієї липи – до ось тієї і цієї, – показує рукою отець Тарасій. – Храм розібрали. Тепер тут ростуть яблуні. Звідси, з пагорба, найвищої точки села, добре видно нашу річку Пакульку. Обміліла останнім часом. Кажуть, колись була судноплавною…

 

Троїцька церква у селі Пакуль 1710 року. Фото Стефана Таранушенка 1928 року.



Про це свідчать знайдені в наш час частини вітрильного судна.

 

У своїй книзі «Село Пакуль на зламі століть» Андрій Курданов розповідає не лише про активний рух човнів, вантажних суден, а й про водяні млини, колеса, які приводила в дію річка Пакулька. Їх використовували для обробітку зернових культур, приводу в дію великого молота на рудницькому заводі, важких пресів на папірні і навіть для розпилювання лісу. На річці Пакульці водяних млинів було 15.

 

Андрій Курданов віднайшов архівний документ 1877 року, який дає уявлення про втрачену Троїцьку церкву: «Звісно, що центром села була церква, яка з цвинтарем розташовувалася на найвищому місці в селі. Ця дерев’яна п’ятикупольна споруда – єдине, що залишилося від могутності Печерської лаври в цьому селі. Мабуть, десь неподалік проводився і Святотроїцький ярмарок, який було встановлено в 1852 році. Неподалік, в одній з вуличок, що виходила до церкви Троїці, стояла лавка єврея Єлея Вибайщика. У цій  лавці на продаж виставлялись всілякі «с’єстні припаси», були тут і риба, сіль, а також дьоготь. Старі люди згадують, як по церковних святах вони – тоді діти, приходили до церкви, просили своїх батьків купити їм ласощів – пряника, цукерок».

Інформаційні банери

 

Збудували церкву з соснового брусу коштом Києво-Печерської лаври, про що свідчив різьблений напис на одвірку вхідних західних дверей. Споруда була п’ятидільною, з паламарнею та ризницею, рубленими одночасно з церквою впритул до боків вівтаря та східних граней бокових рукавів.

 

Стефан Таранушенко, український мистецтвознавець, який обійшов з фотоапаратом майже всі села і містечка тодішньої України, досліджував і обміряв пакульську церкву в 1928 році. Відзначав, що в інтер’єрі чудово збереглися всі первісні форми архітектури і декору. Головну увагу майстер-тесля храму (він невідомий) надав завданню створити враження неймовірної висоти і невагомості 5-ти верхів, що, звужуючись у так званій телескопічній перспективі, сягають нескінченності. Для цього використано широкий арсенал художніх засобів: реальну висоту та пропорції стін і верхів, ритмічні членування, світлотінь, деякі ілюзорні засоби. Помітне місце в оздобленні посідало вишукане різьблення одвірків, хорів та пишний іконостас у стилі бароко.

 

Церкву знищено у середині 1930-х років. Наявність обмірних креслеників та світлин дало можливість у часи Незалежності України відновити пам’ятку. Відтворення її на території Національного музею народної архітектури та побуту України було передбачене державною Програмою у 1999 році, але у 2007 році уряд Януковича цей документ скасував.

 

На місці втраченої церкви разом з отцем Тарасієм ми розмріялися про спорудження в колі старих лип ідентичної духовної споруди, яка діяла тут майже 90 років тому. Хтозна, може, колись і це станеться. А тим часом настоятель місцевого храму запрошує до церкви, яку відкрили в центрі села 16 років тому.

 

Подарунок учителя

 

Виявляється, оновлена Троїцька церква розміщується в подарованому будинку вчителя географії Григорія Ковальчука.

 

– Я приїхав у Пакуль у 2003 році, церкви не було. Тож першу службу відслужив на Миколу, 19 грудня, в облаштованій кімнаті колишньої колгоспної контори. Всі охочі не вміщувалися. Григорій Ковальчук запропонував надати для храму свою хату, в якій тривалий час не проживав. Він мешкав із рідною сестрою, – розповідає настоятель церкви. – Будинок старенький, дерев’яний. Тож, як кажуть, будувалися усім миром! Люди допомагали і будівельними матеріалами, і коштами, і працею. Замінили підлогу, вікна, двері, перекрили дах, обклали стіни цеглою.  Небайдужі зібрали потрібну суму на купол з хрестом, дзвони. Брали участь місцева і районна влада, велика підтримка Андрія Курданова.

Григорій Ковальчук

 

 Всередині була грубка, ми її розібрали, опалюємо газовим конвектором. Стіни були нерівні, мазані, тому «обшили» дерев’яною вагонкою, яку надав уже колишній лісничий Михайло Черпак. Стелю підбили.., словом, окультурили.

 

Про вчителя, який віддав хату під Троїцьку церкву, отець Тарасій знає не дуже багато. Через рік, відколи освятили храм у селі, Григорій Ковальчук тяжко захворів і помер.

 

Григорій Григорович був надзвичайно грамотною людиною, міг замінити вчителів з будь-яких предметів. Завжди привітний, щирий і доброзичливий, – згадує.

 

Йому довірили вести Літопис територіальної громади. У великій книзі про події та почесних громадян зберігаються його записи каліграфічним почерком. У 2004 році під час освячення пакульської церкви в літописі свій автограф поставив єпископ Чернігівський та Ніжинський Амвросій.

Троїцька церква, яка розміщена в будинку вчителя

 

Більше про педагога-колегу розповів директор місцевої школи Олег Дацюк:

 

Він справді був учителем від Бога, від душі. Своїх дітей не мав, тому своє серце віддавав, так сказати, чужим дітям. Завжди намагався проводити уроки цікаво. Як розказував щось – не можна відірватися. Впроваджував інновації, видумував кросворди, сканворди, різнопланово доносив матеріал. Григорович один з перших опанував роботу на комп’ютері. Враховуючи те, що у нього не було двох пальців на руці. Друкував тексти, складав таблиці, графіки.  Ерудований був, багато читав і знав. Часто возив учнів на оздоровлення.  Оце як поїде в Ладинку,  тільки вільна хвилина – ламає лозу, а тоді кошики з неї плете чи кошелі. Ловкі такі. Працівники здравниці не нарадуються! А потім наш учитель географії захворів, недуга швидко прогресувала. До останнього подиху Григорій Ковальчук надіявся, що ще прийде в рідну школу.

 

Майже все життя вчитель прожив сам, не було у нього ні дружини, ні  нащадків.  З рідних лишилися племінниці, їхні діти та онуки. Доньку рідної сестри Григорія Ковальчука – Ольгу Гаркаву, у минулому товарознавця, а нині вона на заслуженому відпочинку – нам вдалося застати вдома, у дворі біля хати, де й жив колись учитель.

Ольга Гаркава, племінниця вчителя Григорія Ковальчука

 

 З корзиною повною грибів зустрічає нас пані Ольга. Щойно з лісу. Присідаємо на лавку біля двора:

 

Дядько Григорій – рідний брат моєї мами Насті, вона була колгоспницею. У цій хаті вони й жили разом. Чого не женився?! Чула, що кохав одну дівчину, та матір не дозволила з нею одружитися, так і зостався сам… Він у нас розумний був, досконало знав географію, історію, астрономію. Його поважали колеги і любили учні.

 

 У будинку, де тепер церква, давно ніхто не жив. Щоб не топити дві хати, мама запросила брата жити до себе. Так він і лишився. Вона про нього піклувалася, їсти готувала.  Дядько відійшов у інші світи на Покрову, трохи не дожив до 60-річчя. Йдемо до хати, я вам його фотографії покажу…

 

Років п’ять, відколи пані Ольга живе в Пакулі, постійно відвідує церкву. Її матір теж була прихожанкою місцевого храму, дядько ж Григорій на службу не ходив, але в Бога глибоко вірував.  

 

Збережені ікони 

 

Отець Тарасій Свистун зі своєю мамою переїхали з Волині на Чернігівщину тридцять років тому. Цікаво, що після школи майбутній священик обрав професію помічника машиніста потяга. Через те, що не було тоді роботи за фахом, пішов навчатися в духовне училище, а згодом в духовну семінарію. Першу в житті Службу Божу отець Тарасій відслужив у селі Тихоновичі Сновського району. Через два роки переїхав у Пакуль, де й відродив разом з громадою храм.

 

На інформаційному стенді в церковному дворі – світлини втраченої Троїцької церкви, а також фотографія ікони святих апостолів Петра і Павла, яку вдалося зберегти до наших днів.

Ікона святих Петра і Павла

 

Вона настільки була пошарпана, темна, зовсім не було видно ликів святих, – вже всередині церкви показує отець Тарасій старовинну ікону, яку передала донька колишньої жительки відселеного села Локотьків Любові Ломанос. – Одному селянину вона знадобилася і слугувала дверима в курятнику. Бачите, розпиляна навпіл. Ось добре видно й отвори від цвяхів… Раба Божа Любов побачила це і викупила святиню, берегла, а тепер вона тут. Через якийсь час святі лики обновилися, потім – руки, книга Євангеліє та майже вся повністю.

 

Ще одна ікона, вже двостороння, зі старої Троїцької церкви – Святої Троїці та Покрови Божої Матері. Уродженці Пакуля зберігали святиню в себе вдома під Києвом. Коли відкрили в селі храм, ікону повернули, вона пошкоджена і тепер чекає реставрації. 

Двостороння ікона Святої Троїці та Покрови Божої Матері

 

Ольга Гаркава, племінниця вчителя Григорія Ковальчука, розповіла, що місцеві не брали участі у роботах з розбирання Троїцького храму в Пакулі:

 

– Я чула, що приїздили люди з навколишніх сіл.  Та це вже й не суттєво. Втрачену церкву все одно не повернеш.

 

За підрахунками фахівців, в Україні лише в ХХ столітті знищено близько 10 тисяч архітектурних об’єктів, які мали історико-культурну цінність. Щонайменше на 700 об’єктів збереглася фіксаційна документація різного роду докладності – описи, гравюри, малюнки, фотографії, креслення, окремі деталі. Відносно повна фіксація є на 150 об’єктів.

 

Лариса ГАЛЕТА, газета «Деснянка»

Фото авторки

 

 


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2020-11-28 07:34:01.566

  • Всього випадків: 709,701
  • Активні: 362,473
  • Всього смертей: 12,093
  • Нових смертей: 184
  • Всього одужали: 335,135

Замовити зворотний дзвінок