Спогади про батька

Спогади про батька

Дата: 2020-11-22 | Категорiя: Соціум

Осінь завжди навіює мені спогади про батька. Мабуть, тому що він, Олександр Корнієвський, народився в жовтні на Покрову. Та у свідоцтві значиться інша дата: 25 жовтня. Отож ми збиралися за святковим столом саме цього числа. Вітали нашого дорогого іменинника, розмовляли про життя. Батько завжди згадував своє минуле, друзів, родичів, окремі болісні або радісні дні.

 

Олександр Олександрович Корнієвський був сином великого майстра і бандуриста Олександра Самійловича Корнієвського, успадкував від нього талант художника та різьбяра. А музичні здібності батька передалися його брату Леоніду. Цьогоріч було б татові сто років. Перебираю в пам’яті пережите ним. Який батько був щасливий, коли після закінчення школи вступив до Ленінградського сільгоспінституту. У цьому місті вже жила його сестра Віра (померла від голоду під час блокади). У світі було неспокійно. Недовчився Олександр Корнієвський – забрали в армію. Потрапив у артполк. В 1941-му вже був помічником командира взводу.

 

Далі була війна: Мінськ, Борисов, Могильов, Смоленськ, Дорогобуж, Ярцево… Від полку залишилося 28 осіб. Ліквідовували німецький десант, оборонялися, а потім оточення, поранення й полон 12 жовтня на станції Гредякіно на Смоленщині. Матері в Корюківку надійшла похоронка на нього.

 

– Доправили нас до Луполовського табору смерті – «Шталагу 341», в якому утримувались полонені солдати та молодший командний склад, – згадував батько. – Табір був розташований на аеродромі біля Могильова просто неба. Полонених майже не годували. Щоб інколи отримати трохи гарячого варива, треба було ночувати в черзі під кухнею. Наступної ночі можна було поспати – на голій землі, до якої примерзала шинель.

 

Побудований нашвидкуруч барак однієї ночі завалився під вагою людських тіл, загинуло багато полонених. У цю ніч Олександр Корнієвський чекав у черзі під кухнею і не загинув.

 

Потім (кінець літа 1942) був дорожній табір, у якому полонені рубали вручну камінь для мощення доріг. Один випадок, пов’язаний з цим табором, батько пам’ятав усе життя. Якось він побачив, що один з охоронців табору плаче, тримаючи в руках листа. Спитав (у школі вчив німецьку), що трапилось. Той простягнув листа: «Читай, якщо зрозумієш». Зрозумів: батьки охоронця загинули під час бомбардування. Охоронця звали Петер Бест. З’ясувалося, що народились вони в один день і в один рік. Петер сказав: «Скоро полонених відправлятимуть до Німеччини, тобі знадобиться німецька мова, учи, щоб вижити». І приніс з якоїсь білоруської школи підручник.

 

Подальший маршрут полоненого був через Брест, Граєво (Польща), Штутгарт-Райхенбах-Еслінген. У Райтенбаху відправили працювати на ремонтний завод залізничного транспорту. У прибулих запитали:

 

– Столяри є?

 

Вийшло кілька людей, і батько теж.

 

– Якщо ви столяри, зробіть собі інструменти, – сказав німець.

 

Дав матеріал для рубанка – роби рубанок.

 

Олександр не виготовляв подібного, але бачив, як працював його батько.

 

Він зробив такий рубанок, що здивований німець сказав: «Це буде мені, а ти собі ще змайструєш, хитрий більшовиче!» «Хитрому більшовику» було 22 роки. Згодом майстер Курт Мюллер, поважаючи вмілість полоненого, завжди ділився з ним своєю їжею. Попросив зробити йому фуганок, а потім показував його іншим німецьким майстрам.

 

З табору полонених відправляли на різні роботи. Взуття – дерев’яні сабо – перетинка зі шкіри на дерев’яній підошві. Всього натерпілися.

 

Тільки в квітні 1945-го батька разом з іншими полоненими звільнили війська союзників. А потім – фільтрація, спеціальний табір. Перевіряли довго: хто ти, як потрапив у полон. Якось у фільтраційному таборі шукали художника, щоб намалювати величезний портрет Сталіна. Батько сказав: «Я можу». Кадебіст поглузував: «Може, ти ще й кухар?» «І це можу!» – відповів Корнієвський.

 

За два дні портрет на зшитих простирадлах був готовий.

 

– Ну й дурень ти! – сказав Олександру кадебіст замість подяки.

 

– Чому?

 

– Міг би тиждень малювати!

 

Він мав на увазі те, що художника в ці дні краще годували.

 

Однієї ночі батька і ще кількох колишніх полонених посадили в машину й кудись повезли. Їхали довго. Може, на розстріл чи знову в табір? Але, коли машина зупинилася, прозвучало: «Товариші, виходьте!» Ворогів народу та зрадників товаришами не називали. Дізнавшись, що Олександр добре володіє німецькою мовою, його призначили перекладачем в оперсектор МДБ федеральної землі Тюрінгії при Радянській військовій адміністрації в Німеччині. Потім батько був перекладачем Готського окружного відділу МДБ аж до демобілізації.

 

Вже після його смерті ми знайшли два листи матері в Корюківку, датовані жовтнем та листопадом 1945-го року. Він передав їх у рідне місто корюківчанином Іваном Костянтиновичем Данильченком, який служив у Німеччині. Назад Данильченко привіз його ж лист зі штампом виконкому Корюківської селищної ради, де зазначалося, що мати розстріляна та спалена німцями під час масового знищення.

 

Він повернувся до Корюківки в 1947 році. Був уражений згарищем. Ніхто його тут не чекав. Мати та бабуся розстріляні, батько та брат репресовані і відбувають покарання в таборах ГУЛАГу, будинок згорів. Уцілів колодязь та липа, що росла поруч. Липа й досі жива. Тато зі своїм братом Леонідом часто потім до неї навідувались, обнімали. Перехожі дивувалися з двох старих людей.

 

Тато після повернення працював фотографом у райспоживспілці, а жив разом із Сергієм Грищенком у погребі з віконцем, де дали їм притулок Галина та Олександр Доропії. Навчився фотосправі ще до війни. Він фотографував спалену Корюківку, сліди пожежі та смертей, нові будинки, які вже з’являлися на вулицях. Але уповноважений НКВС викликав до себе Корнієвського та спитав: «На кого працюєте?» Повернувшись додому, тато спалив усі плівки. Одна випадково залишилася. Тепер ці фото в музеї, книгах, газетах. Тільки чомусь автори публікацій забувають зазначати, що це фото Корнієвського. Татові було від цього боляче.

 

Багато років батько працював на фабриці техпаперів. Він по суті був засновником цеху з виробництва товарів широкого вжитку, зробивши перші зразки продукції – фотоальбом, блокнот і ще дещо з відходів кольорового паперу. Головний інженер сказав тоді: «Якби це не з нашого паперу, я б ніколи не повірив, що це зробили ви».

 

Батька знали на фабриці як умілого гравера. Йому пропонували роботу в Серпухові, теж на великому паперовому підприємстві, давали квартиру, та він не хотів залишати Корюківку.

Олександр Корнієвський

 

Йому часто доручали фотографувати передовиків виробництва на Дошку пошани. Він знімав учасників війни і партизанів, новобудови, щасливих людей, друзів, просто краєвиди.

 

Мого батька називали в Корюківці людиною-енциклопедією. Не маючи вищої освіти, здається, знав усе. Знання німецької мови сприяло тому, що він 15 років, уже немолодий, був перекладачем на фабриці, коли німецькі спеціалісти-співробітники фірми «Ольбрих» встановлювали обладнання в шпалерному цеху. А ще допомагав багатьом гастарбайтерам оформляти документи для отримання грошової компенсації з Німеччини.

 

Може, хто пам’ятає приїзд до Корюківки німецького пастора Штефана Мюллера – керівника фонду Мартіна Німьоллера з міста Вісбаден? Батько удвох зі своєю дружиною Діною Степанівною написали йому листа і розповіли про трагедію Корюківки. Пастор привозив гуманітарну допомогу для лікарні та планував багато чого зробити для корюківчан, але, на жаль, його життя трагічно обірвалося.

 

Знову ж таки мої батьки разом зібрали чимало цікавих матеріалів, щоб розповісти Україні про творчу працю і життєвий шлях майстра бандур і бандуриста Олександра Самійловича Корнієвського. Це згодилося для книжки лауреатів Шевченківської премії Миколи Шудри та Василя Нечепи «В рокотанні – риданні бандур».

 

А ще, пам’ятаю, як у наш дім приїздили батькові та мамині однокласники. Серед них – Марія Горова разом зі своїм чоловіком контрадміралом Юрієм Максютою. Вони товаришували довгі роки. Та особливою була їхня зустріч після польоту в космос першого космонавта Юрія Гагаріна. Причетність до цього польоту Юрія Максюти була величезна. Під час гостин Максюти подарували моїм батькам «Енеїду» Котляревського із жартівливим написом: «Енею та Дідоні Корнієвським».

 

– Попри складнощі в житті, – казав мій батько, – ніколи не треба втрачати почуття гумору та бути оптимістом.

 

Тетяна КАЛІНІНА (КОРНІЄВСЬКА)

м. Корюківка


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2020-11-28 07:34:01.566

  • Всього випадків: 709,701
  • Активні: 362,473
  • Всього смертей: 12,093
  • Нових смертей: 184
  • Всього одужали: 335,135

Замовити зворотний дзвінок