Якою була промислова епоха Чернігова: спогади головного механіка «Хімволокна» Юрія Макея

Якою була промислова епоха Чернігова: спогади головного механіка «Хімволокна» Юрія Макея

Дата: 2021-06-08 | Категорiя: Соціум

Юрій Феодосійович Макей запускав виробництво на чернігівському промгіганті «Хімволокно» у 1959 році. Згодом воно стало одним з найбільших хімпідприємств України. Цей чоловік віддав «капрону» 54 роки життя. Як почесний фахівець консультував виробництво навіть на пенсії, до самого банкрутства компанії у 2013-му.

 

3 липня Юрій Макей відзначатиме ювілей – 90 років. Ми поспілкувалися з ним напередодні, аби якомога більше дізнатися про життя людини, яка була свідком війни і будувала промислову епоху міста. Розповідаємо найцінніші епізоди.


Юрiй Макей та Анна Лугiна

 


Воєнне дитинство

 

Юрій Макей – корінний чернігівець. Батьки жили в районі нинішньої вулиці Мартина Небаби.

 

Дитинство припало на воєнний час. Нацисти захопили Чернігів, коли Юрію було близько 10 років. Він добре пам’ятає життя в окупації. Але два епізоди найбільше врізалися у пам’ять.

 

– На Шерстянці була місцина, де люди жили в землянках. Вночі там хтось поцілив у фашистського офіцера, але той вижив. На ранок окупанти спалили землянки вщент і влаштували показове покарання. Трьох чернігівців повісили у напівзруйнованій будівлі у сквері навпроти Головпоштамту, – згадує Юрій Макей.

 

Коли місто звільнили від окупантів у вересні 1943 року, то наступного дня о 15 і 17 годині ворожі літаки розбомбили його зі сторони Гомеля, тобто від нинішнього мікрорайону ЗАЗ.

Сiмейне  фото:  Юрiй  Макей  з  дружиною Марiєю  та  донькою  Iриною

 


За словами пана Макея, наші військові не встигли повноцінно облаштувати локації. Тому ніхто не зміг попередити наліт.

 

– Фашисти літали низько – метрів 30. Я бачив обличчя льотчика, коли той, зробивши коло прямо над нашим будинком, відкрив вікно. Видно, свіжого повітря захотілося, – розповідає чоловік.

 

Бомби скидали вздовж сучасного проспекту Миру тільки з одного боку від дороги. Тому будинок Макеїв вцілів.

 

Життя у Вільнюсі

 

Після закінчення Київського автомобільно-дорожнього інституту Юрія Макея відправили «відпрацьовувати» у Вільнюс на завод з ремонту легкових автомобілів «Победа». Так сталося, що він одразу став начальником цеху. І в підпорядкуванні 22-річного хлопця опинилося близько 200 людей.

 

– Перші збори. Мене представляють колективу. Я кажу, будемо працювати, щоб порядок був, дисципліна. А маляр на першому ряду сидить і каже: «Ну це ми ще подивимося»... Різне бувало, але справився. Мені там все подобалося: отримав квартиру, дружина закінчила інститут і переїхала до мене, народилася донька. Головне – я бачив результат своєї праці на заводі, – зауважує пан Юрій.

 

Але в Чернігові залишилися батьки, тож сумував за родиною. А коли в гості приїхала родичка і розповіла, що вдома будують завод з виробництва волокна, то взяв відпустку за власний рахунок і поїхав подивитися, що там і як.


Юрiй  Макей  з  донькою  Iриною   та  внучкою  Марiєю

 

Епоха «Хімволокна»

 

– Завод ще тільки будувався. Я пішов на прийом і спитав у директора про роботу в транспортному цеху, адже я автомобіліст. Але такого не виявилося, тому він запропонував мені стати начальником прядильного або обмотувального цеху. Я не знав, що це за завод, як там все працюватиме, все це було для мене нове. Тому сказав – давайте там, де вам більш потрібно, – згадує Макей.

 

У Вільнюсі якраз завершувалися 5 років, які чоловік мав відпрацювати за навчання. Тож директор без проблем відпустив його додому. А ось дружину Марію довелося вмовляти: вона хвилювалася за житло. У Литві родина мала квартиру. У Чернігові ж жити у батьків не хотілося.

 

– Але я вмовив її, сказав, що житло буде, В’ячеслав Радченко (директор «Хімволокна» у 1956-1969 роках. – Авт.) мені пообіцяв, – посміхається співрозмовник. – За місяць, у червні, ми вже переїхали в Чернігів. А в вересні отримали квартиру.

 

Перший запуск

 

Замість начальника цеху Юрій Макей отримав посаду головного механіка підприємства. Для цього довелося перевчатися.

 

– Пам’ятаю перше доручення Радченка – з’їздити у Ленінград, щоб забрати два котли для цеху. Я виконав завдання. А як привіз обладнання в Чернігів, то виявилося: потрібні креслення, щоб виготовити деталь для під’єднання. Я ж не знав… Що робити? Подумав-подумав і поїхав у Київ, щоб подзвонити у Ленінград. Домовився, мені все поштою відправили, – згадує пан Юрій часи, коли з Чернігова було складно навіть зателефонувати в інше місто.


Директор «Хiмволокно» В'ячеслав Радченко. Його свiтлини Юрiй Макей досi зберiгає в фотоальбомi

 


Завод запускали 21 вересня 1959 року:

 

– Одного разу виконроб, який зазвичай у кирзових чоботях та безрукавці ходив, прийшов такий елеґантний – у костюмі та туфлях. Ну все, думаємо, буде пуск. Запланували на 4 ранку. Ми дуже хвилювалися, адже працювали до цього в різних сферах. На навчанні бачили, як відбувається процес. Але так, щоб самим, під відповідальність запускати, – тривожно було. Але ми засипали поліамідну крихту, розігріли, протис­нули через фільєру… І все, нитки пішли.


З такої фiльєри виходили нитки на «Хiмволокно»

 


54 роки на «капроні»

 

Головним механіком Юрій Макей працював 23 роки, до самісінької пенсії. Потім ще 19-ть – у цеху, бо за законом пенсіонери не могли мати керівні посади. Але фактично з заводу він не йшов до самого банкрутства.

 

– Мене попросили у приватному порядку очолити створення виробництва поліуретану. З нього робили запчастини для нашого обладнання, щоб не купувати на стороні. Я два роки з ним провозився, випустив 150 партій. Але проєкт «загнувся», бо розробники збанкрутували… А згодом мій поліуретан розібрали на гвинтики, – з сумом каже пан Макей.




 

Тепер завод тільки сниться

 

Згодом не стало і «Хімволокна». Юрій Макей з болем каже про це. Вважає, що винні конкуренція та «бізнесмени», які прагнуть швидких грошей:

 

– Боляче дивитися, як розгрібають підприємство, яке ти будував, усі, кому не лінь.

 

Чоловік жалкує: ніхто не шукає винних у тому, що розвалили таке підприємство. Схоже, що ставився до нього, як до власної дитини. Розповідає, що й досі уві сні запускає завод...

 

Сьогодні Юрій Макей згуртовує рештки колективу. На День хіміка, який відзначають в останню неділю травня, телефонує колегам, які ще живі. А також проводить час з родиною.

 

Донька Ірина вже на пенсії. Все життя працювала санітарним лікарем. А ось унучка обрала творчу професію. Наразі живе у США і працює на кіностудії Pixar, де народжуються мультики.

 

Дружина Марія Макей померла багато років тому. Вже два десятки років поруч з ним Ганна Степанівна Лугіна. Сам Юрій Феодосійович переніс інсульт. Але про події 60-літньої давнини розповідає так, наче вони були вчора. І дуже просить обов’язково згадати у статті людей, які були при запуску підприємства: Раїса Богданова, Клавдія Зубко, Ганна Гусєва, Гліб Селезньов-Гатинкський, Володимир Уткін, Анатолій Волерт, Микола Мисник, Микола Арсієнко, Микола Агієнко, Андрій Лопотуха, Марк Гусаков…

 

Наталія НАЙДЮК, Газета «Деснянка»

Фото авторки та з сімейного альбому  Юрія  Макея


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2021-06-20 16:10:02.325

  • Всього випадків: 2,229,523
  • Активні: 26,044
  • Всього смертей: 52,016
  • Нових смертей: 24
  • Всього одужали: 2,151,463

Замовити зворотний дзвінок