«Дуже часто хтось із нас непритомнів», або Як ніжинські медики пережили три хвилі ковіду

«Дуже часто хтось із нас непритомнів», або Як ніжинські медики пережили три хвилі ковіду

Дата: 2021-07-06 | Категорiя: Соціум

Ще два місяці тому у Ніжинській міській лікарні хворі на COVID лежали у коридорах та службових приміщеннях. На боротьбу з пандемією залучили одразу чотири відділення – інфекційне, перше провізорне (очне та Лор), друге провізорне (хурургія) і терапевтичне. У ці спекотні червневі дні тут оговтуються від чергової хвилі пандемії, але, як прийнято у медицині, – не розслабляються та зберігають віру в краще.

 

Роковий день

 

Завідувачка першого провізорного відділення (об’єднані офтальмологічне та Лор-відділення), лікарка-отоларингологиня з майже 30-річним стажем Олена Веруга та старша медсестра Інна Симко, яка у медицині вже дванадцятий рік, доб­ре пам’ятають день, коли все змінилося. Це було ще у першу хвилю пандемії – у кінці минулого літа.

 

– Наших пацієнтів перевели в інше відділення, – згадує Олена Веруга. – А нам завезли людей з ковідом.

 

Найважчою для медперсоналу була перша хвиля ковіду. Ми ніколи з цим не працювали. Боялися невідомості. Друга і третя хвилі далися легше, хоча людей було більше.

 

У першу хвилю нам привозили пацієнтів з будь-якими незрозумілими симптомами. Тоді доводилось багато чого вивчати у процесі, спілкуватися з колегами, дивитися Інтернет, бо в інституті такого не вчили. Тоді всі медики, без перебільшення, були першовідкривачами. Не вистачало концентраторів кисневих, робочих рук. На перших порах на пів сотні хворих було 2 лікарі і 2 медсестри. Йти працювати до нас боялися.

 

Усі санітарки і одна медсестра у ті дні звільнилися. Вони були з групи ризику – 60+.

 

– Боялися не лише колеги, а й сусіди та знайомі, – усміхається Інна Симко. – Пам’ятаю, як ішла повз бабусь зі свого будинку. Вони щось спитали, а потім кажуть: «Іди, іди, не зупиняйся, бо ще нас заразиш». На сходових клітинах зі мною ніхто не розмовляв. Коли йшла – люди розходилися.

 

«Ковідні» будні медиків

 

– Ще в першу хвилю відділення розподілили на чисту, сіру та брудну зони, – пригадує Інна Симко. – Медсестри працювали у захисних костюмах, у респіраторах та щитках. Лише так можна заходити у брудну зону, де перебувають хворі. Працювати в «екіпіровці» за нормативами дозволяється не більше 4 годин. Дівчата не витримували, тому працювали по 2 години.

 

Багато з них почали хворіти. Адже у костюмі дуже пітніли, а як знімали – одразу застуджувалися. Коли з тебе тече потоком, не треба й протягу великого!

 

Дуже часто хтось із нас падав знепритомнівши після такої роботи.

Інна Симко та Олена Веруга

 

Одна медсестра за зміну ставила 120 крапельниць. Часом перший раз їли за зміну о 17:00. А у першу хвилю, ще й пішки додому ходили, бо не їздив громадський транспорт.

 

Спасибі волонтерам, які вже пізніше допомогли із якісними костюмами. Закупили нам пральну машину. А зовсім нещодавно облаштували душ… До цього свій робочий одяг носили прати додому. Допомагали й небайдужі містяни. Жертвували потрібні памперси, глюкометри, тонометри тощо.

 

Пів сотні пацієнтів за день

 

У другу та третю хвилі (кінець 2020-го – початок 2021-го) хворих на COVID-19, які потребували госпіталізації, суттєво побільшало. У всіх «ковідних» відділеннях, окрім палат, людей клали у коридорах, сестринських, операційних, передопераційних.

 

– Ми й меблі тягали, – згадують медсестри другого провізорного відділення.

 

– Пам’ятаю, що швидка везла хворих одного за одним, – зазначає завідувачка Олена Іванівна. – Одного виписували і одразу привозили іншого. Нам за день заповнили чи не все відділення. Поклали пів сотні людей. Залишилось до десятка вільних місць, з тих, що ми доставили. «Червона зона» тоді для нас був не просто колір, це було наше життя.

 

«Лізли у вікна, вибивали двері»

 

– Відносини з пацієнтами будувалися як і зазвичай, – кажуть медпрацівники. – Була категорія людей, які усвідомлювали, у якій вони і ми ситуації. Співчували нам і мужньо переносили важкий період. На жаль, були й ті, хто влаштовував сварки. Бачили, що відділення переповнене, та все рівно вимагали, що ми маємо сидіти біля них. Образливо було чути, щось на кшталт: «Ви нам повинні!». А в цей момент ти стоїш закутаний у захист з ніг до голови і з тебе сьомий піт сходить.

 

Нелегко було й родичам хворих на ковід та й нам з ними. Заходити у відділення до хворих категорично заборонено. Не всі це розуміли. Дехто ліз у вікно, намагався вибити двері, погрожував лікарям і медсестрам. Найвинахідливіші ставали на призьбу, що біля вікна палати, де лежав їхній родич, і вдивлялися у вікно, що саме робить медсестра. Затим нам казали, що ми щось недоробили, щось зробили неправильно, приміром, крапельницю не докапали тощо…

 

Рятував позитив, що панував у колективі, хоча й самі бува конфліктували під тягарем стресу. Гріла віра, що буде краще… Підтримували і вдячні пацієнти. Нам писали щемливі листи, передавали привіти.

 

– Якось готувала статистику і аж не повірила, коли виявилось, що за два місяці через наше відділення пройшло більше чотирьох сотень пацієнтів, – додає старша медсестра Інна Симко, яка, до речі, ні разу за всі хвилі ковіду не брала лікарняний.

 


«На любові та ентузіастах»

 

– Щоби не було, свою професію ми любимо, аби ще цінували, – міркують пані Олена та пані Інна. – Можливо, медицина нині і тримається на такій любові, на ентузіастах. Під час ковіду хоч трішки про медицину згадали, почали виділяти кошти. Скільки працюємо, самі проводили косметичний ремонт у відділенні. Чимало знайомих пішли з медицини. Після п’яти, семи років роботи у лікарні змінювали профіль…

 

– Якщо б час повернути назад, обрали би медицину після усього, що пережили? – запитаю наостанок.

 

– Напевно, так, – майже в один голос відповідають мої співрозмовниці.

 

Михайло Ломоносов, газета «Деснянка»

Фото автора


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2021-07-29 14:38:01.329

  • Всього випадків: 2,250,907
  • Активні: 12,142
  • Всього смертей: 52,916
  • Нових смертей: 25
  • Всього одужали: 2,185,849

Замовити зворотний дзвінок