Що то «ЕлеНС»? Або втрачений радіозавод з Новгорода-Сіверського

Що то «ЕлеНС»? Або втрачений радіозавод з Новгорода-Сіверського

Дата: 2021-11-08 | Категорiя: Соціум

Наприкінці 80-х років ХХ століття велика імперія, яка  йменувалась Совецьким Союзом,  уже добряче розгойдувалась вітром  змін, які ще сподівався втиснути в конструкцію консервативної комуністичної системи Михайло Горбачов. Новий генсек  старої партії по дитячому  вірив «у диво»,  покладаючись на свої свіжі пропозиції щодо продовження життя приреченого організму на 1/6 Землі! Й одним із напрямків авторської «перебудови», яка від 1985 року не сходила з вуст совецького люду, 54-річний лідер визначив  «прискорення» науково-технічного розвитку.

 

– Якось під вечір в 1989 році мені зателефонували. Викликали до Новгород-Сіверського райкому партії. Нагадували, щоб  без запізнень.  На ту пору се «місце» на вулиці Леніна (нині князя Ігоря) вважалось знаковим. Адже за кілька хвилин, неначе в лікарні, на другому поверсі приміщення головного штабу районної влади могла бути радикально вирішена доля людини. Іноді – з сумним фіналом для кар’єри. Тому на  термінові виклики в кабінети «першого» чи «другого» секретарів райкому представники керівного складу підприємств та установ реагували адекватно – з хвилюванням.

 

Та цього разу  я став учасником серйозної і предметної  розмови, яку започаткував перший секретар райкому. Йшлось про «колективну» думку Новгород-Сіверського бюро РК КПУ щодо конкретної  «новинки»! Її  зміст  вдалось  зрозуміти досить швидко. Виходило, що  на вищих інстанціях партійно-совецького керівництва було ухвалено рішення про відкриття в нашому райцентрі філії Унецького радіозаводу. Тож після діалогу у владному «штабі» району, який тривав близько години, я погодився  на моє  призначення  директором підприємства. Якого на той момент… Так, не було на жодному аркуші паперу»,– з такого вступу розпочинав з нами розмову Володимир Янко, громадський активіст Новгорода-Сіверського, в минулому директор радіозаводу «ЕлеНС», про який і йтиме мова.

 

Наразі пригадаємо один з цікавих виробничих проєктів на Новгород-Сіверщині, якому судилося  швидко  народитися, ще швидше  вселити сотням громадян економічно депресивного краю 80-х років ХХ століття віру в ймовірність «Ренесансу» , а за неповні 10 років щезнути з простору без альтернативи воскресіння!?

 

Володимир  Янко. 75-річний  новгород-сіверець. Народився в містечку Свісі на Сумщині. Спадковий козак. Він став одним з небагатьох молодих людей, які в 60-70-ті   прибували до Новгорода-Сіверського і змогли міцно, як кажуть, назавжди осісти на правому березі Десни! А ще своєю професійною діяльністю, вмілим керівництвом виробництва та людськими якостями здобути повагу серед мешканців громади.

 

До пропозиції очолити радіоелектронне підприємство, пан Володимир працював на Новгород-Сіверському сирзаводі, обіймаючи посаду заступника директора фірми. Саме там, на новозбудованому на початку 1970-х потужному заводі , який з часом очолила  талановита фахівчиня Ольга Сизарева, Володимиру Янку вдалося набути гарної практики менеджменту та успішно втілити чимало технічних новацій.  І тому,  коли йому запропонували директорську  посаду в невідомій царині, пан Володимир «…звичайно переймався, але й усвідомлював, що нехай і в складнощах завдань, але долучався до можливостей випробувати свої організаторські та управлінські можливості зовсім не в «тепличних умовах».

 

Як починалось

 

Міркуючи про долю радіозаводу в Новгороді-Сіверському, який уже давно загубився серед  подій, що пролетіли завулками життєпису містечка на Десні, не можна забути, що підприємство свого часу перетворилося на «паличку-рятівницю» для сотень місцевих родин у плані зайнятості  та заробітків. Інша справа, що про  проєкт, який проіснував упродовж 1989 - 1998 років, наразі й не пригадують. Тому що «був та загув»…

 

А на старті весни 1989 року саме Володимир Григорович Янко видався для районних партійних босів найбільш підготовленим з 10 переглянутих партійними «вождями» кандидатур на посаду директора. Тож разом зі своїм призначенням отримав ще й офіційні документи від керівництва Унецького радіозаводу «Тембр» на функціонування відповідної філії у Новгороді-Сіверському.

 

– Коли я входив у курс справ щодо організації перших напрямків щодо становлення підприємства на порожньому місці, до Унечі на радіозавод направили на  навчання перших «курсантів» – майбутніх  працівників  заводу. Там працювало до 6, 5 тисячі людей з відповідною базою. В Новгороді-Сіверському ми мали запустити виготовлення 2-х  видів резисторів, – пригадує колишній керівник.

 

У планах формування нової економічної потуги маленького містечка в складних обставинах депресивності найпівнічнішого закутка Чернігівщини проглядалось  бажання  «застовбити» на цій землі щось більш сучасне ніж те, що  десятиліттями «муляло око»! І щоб Новгород-Сіверщина хоча б остаточно не сповзла на узбіччя дороги, від якого напрямок –  лише до занепаду.

 

Перша продукція та обладнання підприємства

 

 – 5 червня 1989 року ми вже виготовили перші зразки продукції. Тоді ж активно набирали інженерно-технічний персонал, відправляли на навчання в Унечу. Як керівникові мені доводилось працювати по 12 годин на добу. Важко було на початку  з формуванням технічної бази та виробничих площ. Оскільки нам передали «допотопні» гаражі школи ДОСААФ. А це означало, щоб прийняти людей та відповідати вимогам виробництва заявленої продукції, ми  мали провести серйозну перебудову. Так і сталося. Виконувати будівельні роботи прибула бригада з Унечі, котра залишила по собі професійно відремонтовані площі, новий цех та котельню підприємства. Працювало більше 40 будівельників.  А взимку на 1990 рік почали зводити нову конструкцію заводу. Тоді ж у приміщеннях, які привели в порядок, перетворивши на цехи, було встановлено сучасне електричне опалення, виготовлене в Стародубі. Як казав генсек партії, «процес пішов»! Спочатку працювали «надомниці»- робітниці, які збирали резистори вдома. Не вистачало місця! А плани були доведені одразу, оскільки попит на продукцію був великим, – розповідає Володимир Янко.

 

І коли ми вже згадали про такі категорії, як план випуску виробів, що був обов’язковим елементом діяльності кожного соціалістичного підприємства, про саму номенклатуру виробництва, попит тощо, то, здається, не стане зайвим одразу ввести нашого читача в деякі «таємниці» виробництва, яке розгорталося в 1989 році в Новгороді-Сіверському. Тож, як кажуть вчителі, запам’ятовуймо, друзі!

Робочі будні «Тембра»-«ЕлеНСа» в Новгороді-Сіверському

 

Серед замовників продукції Новгород-Сіверської філії Унецького радіозаводу «Тембр» значилось не менше 210 профільних підприємств України та інших республік СРСР.

 

– 13-14 мільйонів резисторів на рік виготовляло наше підприємство. А загальна потреба України в такій продукції, коли ми від 1992 року стали самостійним радіозаводом «ЕлеНС»,  складала до 25 мільйонів одиниць. Тому й працювали ми в 2 зміни! Ближче до 2-ї години ночі орендований в місцевому автопідприємстві автобус «ЛіАз» розвозив містом робітників другої зміни. Кожного дня від нашої прохідної йшло відправлення замовлень на заводи, які входили до складу ВПК Союзу, а потім України. Хоча більшість з них значилась телевізійними чи радіо.  Взагалі в  поважній структурі, утримання якої після 1991 року важко давалось  Україні, нараховувалось більше 14, 5 тисячі підприємств. У мене на робочому столі в кабінеті стояв телефонний апарат «Іскра», піднімаючи слухавку якого, автоматично отримував  вихід на будь-якого абонента Союзу чи України. Ще совецькими грошима обслуговування «ВЧ-зв’язку» виливалось  у 700 рублів! Ось такі були справи у фірми! – пригадує директор.

 

Велика повага до «маленької» продукції

 

– Продукція, незважаючи на її невеличкі фізичні розміри, вважалась серйозною, а так і вимоги до якості ставилися відповідним чином. Перевірка! Вона складалася аж з 4-х (!) видів «прийомки». Один раз на квартал ми возили зразки в Унечу на випробування. Се досить прискіпливі та вимогливі операції на спеціальній тамтешній базі. Взагалі, коли висловлюватися  цивільною мовою, за продукцією мало не черга ставала! З усіх напрямків України. Пам’ятаю, що 2 рази на місяць, перетинаючи країну з півдня на північ, приїздила машина з Сімферополя. Раз на тиждень забирав резистори Харків та Київ. Три рази впродовж місяця не забували нас  представники Львова. Ну, а коли потреба дошкуляла особливо «гаряче», то до Новгорода-Сіверського міг прибути літак-АН-2!!! І тут, до речі,  цікавим  може виглядати такий випадок, коли ще  до розвалу СРСР до  Новгорода-Сіверського за резисторами на літаку з російського Рибинська прилітав мій сват, який представляв одне з підприємств ВПК! – продовжує пан Янко.

 

Розпався Союз. Але керівництво незалежної України, яке в столиці, областях та районах майже не змінилось від доби партійної номенклатури, виявилось нездатним до мінімізації руйнівних процесів в економіці. Так і царина ВПК «затріщала» за всіма напрямками!? Зупинялися окремі виробництва, цехи, підприємства. Натомість у владних колах завжди знаходилось просте та «зрозуміле» для пересічної публіки пояснення. Мовляв, «був СРСР - були зв’язки, а тепер – нічого, бо поламали ці звязки!?» Щось подібне в цій безглуздій метушні «у верхах» вдарило й по заводу з виробництва резисторів у Новгороді-Сіверському. Перш за все,  деструктивну роль виконало оте традиційне обмеження у всьому, що від початку роботи виробництва випливало з повноважень «філії»!?

 

В самостійному плаванні, або незалежна виробнича «залежність»

 

– У січні 1992 року мене призначили вже директором самостійного підприємства. Був наказ по Державному комітету оборонної промисловості України, якому наш «ЕлеНС» підпорядкували. В той же час, ми так і залишилися залежними(!) від Унечі (Російська Федерація). Тому, що ні ремонтна, ні інструментальна , ні механічна чи випробувальна бази на підприємствах-філіях не розвивалась. Ось, як на приклад, з виробами, які  ми збирали. «Кінчики» в резисторах посріблені. Але це операція, яка передбачає наявність бази для проведення гальванізації, можливостей для якої у нас не було. Можна казати й про інші напрямки діяльності радіозаводу, який у ті роки переживав процес перебудови доволі болюче, та так і не піднявся. Водночас, 6 років після 1991 року ми знаходили можливості для того, щоб не втрачати перспективи. Інша справа, що в зв’язку зі становленням самостійної та незалежної Української держави, геть небагато чого залежало від самих підприємств і його керівників та ще й в такій специфічній галузі, якою був ВПК.

 

Отож до 1997 року свої напрацювання, внутришні ресурси, кваліфіковані на досвідчені, спеціально навчені кадри дозволяли виготовляти потрібну Україні продукцію. Але постає запитання, чому 1997 рік ускладнив виробниче життя нашого підприємства, остаточно завівши його в глухий кут? Того року Борис Єльцин, президент РФ, підписав  указ, положення якого забороняли вивозити з Росії комплектуючі з наявністю в їхньому складі дорогоцінних матеріалів. А наше підприємство потребувало на рік 26 кілограмів азотнокислого срібла та певну кількість нільзіберу. Моя заступниця з комерційних питань Валентина Черник займалась пошуком сировини. Знаходила. Натомість для проведення розрахунків у відносинах в площині стратегічних матеріалів потрібна була ліцензія, яку підписував прем’єр-міністр.

 

Пригадую, що то за пекло, яке треба було пройти, щоб отримати «папірець» з підписом «другої» людини в державі. Успішно до того пройшов кабінетами Пинзеника, Суслова, Кінаха…, а спотикнувся на….Лазаренку!? Тамтешні люди, спостерігаючи за моїми очікуваннями з перманентним курінням цигарок, радили «прискорити» отримання бажаного підпису. Прикро, але для мене ті 5 тис. доларів були занадто(!) великими грошима. І кінець 1998 року став для мене рубіжним щодо ухвалення рішення, як бути далі. Написав заяву своєму міністру, яку підписав, вислухавши мою історію подорожей по Урядових кабінетах, наш земляк з Шостки, на ту пору заступник міністра Валерій Павлюков. Він так і сказав , що «плєтью обуха нє пєрєбйош»! – розповідає колишній  керівник.


 


За кадром заводського життя «ЕлеНСу»

 

Зявившись на економічному обрії Новгород-Сіверщини в 1989 році, радіозавод «ЕлеНС» , як це не прикро усвідомлювати, від моменту народження не став по-справжньому «рідним сином» у родині, де останнім словом ставали рішення партійних босів району, області та республіки. Місцевій владі, яка в Новгород-Сіверщині по життю оперувала переважно сільськогосподарськими категоріями, мислити по-державницькому було важкувато. Тому, спочатку «перші» секретарі, а далі представники президента України в районі чи голови РДА думки про перспективу  радіозаводу ніколи не вважали пріоритетними.

 

– Пам’ятаю одну зустріч, коли в 1997 році, в момент насування важких для виробництва обставин, пов’язаних з введенням Росією односторонніх вимог щодо давальницької сировини, я прийшов до керівника району з викладкою обставин та зі сподіваннями почути позитивне слово на підтримку підприємства, а так і знайти спільні можливості виходу з кризової ситуації. На диво, пану керівнику виконавчої влади району навіть слів інших, ніж «а що я буду мати з того, що ваш(!) радіозавод працюватиме?» –  не знайшлось… – зазначає  співрозмовник.

 

Тим часом з «ЕлеНСом», за розумного владного менеджменту, можна було не поспішати  остаточно падати вниз. Все таки, пристойні можливості кадрового потенціалу з досвідом робітників з серйозної галузі промисловості!?  А ще додайте тему зайнятості, яка для Новгорода-Сіверського завжди мала вагу більшу, ніж в інших  містах. А тут аж до 400(!) робочих місць з гарантованою заробітною платнею в межах 250 руб!

 

– До того ж, – додає Володимир  Янко, – в 1990 році вже прибули проєктанти, котрі почали на місці перші заходи з будівництва заводу. Певну частину навіть встигли звести. Забили сваї, зібрали залізну конструкцію покриття, підвели силовий кабель. Не вистачало визначеної проєктом каналізації. Згідно з документами, введення нового заводу мало відбутися до кінця 1992 року. Та цех залишився недобудованим… Я вже казав, що наша доля не стала винятком, оскільки на Чернігівщині було подібних 12 філіалів.  На жаль, в другій половині 90-х подібного штибу підприємства почали помирати. То був час такої собі нечесної гри, як для виживання вітчизняної економіки. Бо в рух пішли демпінгові ціни, за якими в Україну попливла за низькими цінами продукція з Європи, витримати конкуренцію з якою,вважай ще совецького зразка , промисловість не змогла. Сконало аж 14 телерадіозаводів в Україні!? А вони ж були нашими споживачами.

 

Робити висновки щодо перспективи втраченого заводу на десятиліття вперед – справді важко. Натомість, розглядаючи суто «новгород-сіверський» чинник тієї пори, можна сказати, що його те місцеве керівництво використати не захотіло. А йдеться про «патронат» президента – земляка Леоніда Кучми, який і заявляв про себе в пору, коли філіал Унецького «Тембру» перетворився на український радіозавод «ЕлеНС»! Чому ніхто і пальцем не поворухнув задля президентської  допомоги в збереженні заводу – залишається глибокою таємницею. В усякому разі сотні мільйонів пішли на безглузді проєкти в Новгороді-Сіверському на кшталт  «зіркового» готелю чи  залізничного вокзалу…  

 

– Перша черга радіозаводу, котра мала стартувати в 1992 році забезпечила б роботою до 1500 мешканців Новгород-Сіверщини. В місті були відведені майданчики для будівництва 4-х багатоквартирних п’ятиповерхівок. Працював гуртожиток, в якому проживало 85 жінок, з яких, до речі, 52 пані знайшли в Новгороді-Сіверському своє подружнє щастя. Розвиток підприємства передбачав не тільки другу чергу виробничих потужностей, а й великий внесок у формування сучасної інфраструктури населеного пункту. Мали б будуватися додаткові садочок, поліклініка, заклад харчування… Інша річ, що все зупинилось. Хоча, не стане, як на мене, згадка, –  з неабиякою гордістю завершує розмову про витвір совецької перебудови на Новгород-Сіверській землі Володимир Янко, про один з важливих випадків в історії краю. – Йдеться про те, що саме завдяки допомозі нашого заводу вдалось оплатити пам’ятники, котрі замовлялися під святкування 1000-літнього ювілею Новгорода-Сіверського в 1989 році. Тоді  наше головне підприємство надало 100 тисяч рублів та виділило 10 тисяч гривень на так звані «офіційні» заходи. А скільки допомоги школам в частині забезпечення телерадіоапаратурою!? Особливо, як почалась епоха розрахунків «бартером».

 

Замість епілогу

 

Що й казати, чимало цікавих виробничих проєктів (у планах чи в реаліях ) закривалося після Другої світової на правому березі Десни на Новгород-Сіверщині. От тільки розквітнути повноцінним життям вдалося лишень одиницям. Тому й особливістю розкішного в природному розумінні краю стала економічна депресія, котра триває й досі. А так історія з роками функціонування в невеличкому райцентрі радіозаводу «ЕлеНС» вбачається з висоти наших днів не тільки сумною, а й повчальною. Бодай, для прийдешніх поколінь.

 

Борис ДОМОЦЬКИЙ, м. Новгород-Сіверський


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2021-12-06 10:28:01.985

  • Всього випадків: 3,501,955
  • Активні: 353,695
  • Всього смертей: 88,519
  • Нових смертей: 239
  • Всього одужали: 3,059,741

Замовити зворотний дзвінок