Про крутого «терориста» та «невідомого» архітектора Тріумфальних воріт у Новгороді-Сіверському

Про крутого «терориста» та «невідомого» архітектора Тріумфальних воріт у Новгороді-Сіверському

Дата: 2021-12-29 | Категорiя: Соціум

Минуло 140 років, як терористична операція, втілена нашим земляком Миколою Кибальчичем, прибрала з простору одного з московитських тиранів.

 

У 1974 році на подвір’ї Новгород-Сіверської школи-інтернату ім. Костянтина Ушинського очікувалось встановлення погруддя одразу двох поважних випускників, які уславили заклад. Йшлося про Костянтина Ушинського та Миколу Кибальчича. В усякому разі, був такий намір. А значить і публічне озвучування тодішнім директором школи Михайлом Зеленським шляхетного наміру, про що писала місцева газета, не могло бути випадковим чи не схваленим місцевими партійними владцями. Оскільки тільки «на бюро райкому» на ту пору надавалося право не лише говорити, а й думати про такі речі.

 

Через багато років про ідеологічні заморочки навколо «загубленої» ідеї директора школи-інтернату щодо гідного вшанування погруддями Ушинського та Кибальчича авторові сих рядків розповів учитель та друг Віталій Михайлович Зеленський – син згаданого керівника школи. Пан Віталій власне й пролив світло правди про причини того, що пам’ятника знаменитому випускникові колишньої чоловічої гімназії, зі стін якої він вийшов, на подвір’ї школи-інтернату немає. Справді, в березні 1975 року з’явилось лише погруддя Костянтина Ушинського. А мали б стояти дві легендарні постаті. Тим більше, що від 1960 року вчитель школи-інтернату Іван Коломієць провів титанічну роботу з дослідження документальної бази десятків випускників навчального закладу до 1917 року. А на полицях музею, який на початок 70-х вже значився серед найкращих шкільних музеїв СРСР, зберігалось кілька десятків артефактів, що належали двом згаданим достойникам. Тому й керівництво школи від початку 70-х настирно «пробивало» питання встановлення погрудь К. Ушинського та М. Кибальчича перед фасадом історичної будівлі.


Костянтин Ушинський


 

«Терорист» нагнав страху совецькій владі

 

То чому «завалили» тему з Миколою Кибальчичем? І пан Віталій Зеленський висловив впевненість, що саме тема терористичного акту 1881 року, здійсненого проти московитського імператора Олександра ІІ завдяки Миколі Кибальчичу – про що не раз згадував його батько Михайло Зеленський, ініціатор встановлення погрудь креативних випускників, – примусила ідеологів Новгород-Сіверського районного комітету партії докорінно змінити концепцію відзначення достойників.

 

– Вирішили по ходу наближення часу виготовлення погрудь. Уважніше поміркували про подію замаху на царя. І партійним розумникам здалось, образ Кибальчича на подвір’ї школи міг би у певної частини гостей сіяти думки про те, що школа випускає майбутніх терористів, які здатні не тільки поставити під сумнів державну владу, а й готові до замаху на «керівника держави»!? Тим більше, що на місці Російської імперії існує Совецький Союз (!). А там дивись – мало хто захоче «по-своєму» тлумачи терористичний акт М. Кибальчича проти керівництва нинішньої держави? А то й шукатиме збігів та паралелей? Тому й втілити в життя креативну ідею батька не вийшло. Навіть уже існуючий пам’ятник на батьківщині українця в Коропі не допоміг.., – підсумував тоді нашу розмову відомий на Чернігівщині педагог Віталій Зеленський.


 

Погляд на сусідню Коропщину

 

А тим часом останніми десятиліттями прагну уважніше поглядати на Коропщину з Новгород-Сіверських пагорбів. Усе-таки наші сусіди з міцно переплетеними дорогами в нетрях історичної минувшини і які сьогодні прагнуть до збереження фактів минулого Коропщини. А ще у наших країв багато спільного з долями відомих людей різних епох. Навіть з дитинства пригадую, як до кінця 60-х минулого століття вздовж берега Десни крізь мій рідний Горбів геть роздовбаним бездоріжжям, розганяючи літню пилюку, до містечка Понорниці повільно рухався «вимучений» життям «ПАЗик». На ньому так і написано було – «Новгород-Сіверський-Понорниця».

 

Сьогодні се вже згадка. Про те, як за хрущовсько-брежневських часів ладний закуток Коропщини входив до складу Новгород-Сіверського району. Словом, у спільному житті коропців та новгород-сіверців є мить, яка відганяє байдужість з душі новгород-сіверця про щось велике та спільне.

 

Наразі, коли славетний Коропський край з Понорницею та її околицями увійшов до Новгород-Сіверського району, – в цім є щось набагато серйозніше, ніж буденна тема адміністративного підпорядкування.

 

Та що там віртуальні роздуми! Варто заглянути у середмістя Новгорода-Сіверського – столиці козацької сотні, підійти до доб­ре відомої Брами (чи Тріумфальних воріт, як цю пам’ятку найчастіше називає спеціальна література), щоб архітектурний спадок 18 століття не дав нам забути про Короп! Адже навіть вщент занедбаною на сьогоднішній день спорудою можна пишатися! Бо вона й безжально вимученою та в стані страждань від недоумкуватих сучасників виглядає симпатичною, з честю презентуючи класику майстрів далекої від нас епохи.


 

А ще – історична пам’ятка не дає забути ім’я реального, а не нав’язаного українцям «батька» вишуканої мурованої презентанти вітчизняної архітектури. Так, йдеться про Максима Мосціпанова з Коропа.

 

У цьому контексті, як на нашу думку, постає справедливе запитання. Чому московити, як і різного штибу місцеві «хохли», що сотні років підтанцьовують «великоросам», серед переліку ймовірних авторів споруди в козацькому Новгороді-Сіверському ніколи (до 2014 року!) серед перших офіційно невідомих претендентів на авторство в зведенні Брами, не називали Максима Мосціпанова? Її же навіть великий український історик Олександр Оглоблин у своїх працях чітко дав зрозуміти про ймовірність «почерку» в цій архітектурній красуні талановитого земляка.

 

А відповідь проста. Бо як і все велике, красиве та якісне, що народилося в Україні, апріорі, на «каприз» чи вимогу імперії, в жодному разі не має нести національного українського бренду. Ось і Тріумфальну арку в українському Новгороді-Сіверському було «гарантовано» прикріплено до титулованого змосковщеного італійця Дж.Кваренги. А разом і викреслено зі згадок рідного Майстра Максима Мoсцiпанова. І вдалось! Та ще й на довгі часи. Аж до 2014 року. Відколи під час екскурсій до Брами місцеві гуманітарні фахівці (з тих, що сповідують філософію української історії, а не московитські схеми) вже не бояться казати правду та не спекулюють на історичних подіях. Ось ім’я Максима Мосціпанова поступово піднімається з забуття!

 

Випускник-«терорист» – гордість гімназії

 

А в чоловічу гімназію Новгорода-Сіверського, яка до 1917 року вважалась найуспішнішою на Лівобережжі щодо якості знань випускників, чимало хлопів щорічно приходили за наукою з сусідньої Коропщини. Інша річ, що найбільшу відомість з волі Божої, мав понести у вічність Микола Кибальчич (1853-1881), з якого ми розпочали нашу розмову про добрих сусідів.

 

Тож більше про людину, яку у нинішніх колах молодого товариства називали б «продвинутим» хлопом! Ще б пак, юнак, який з раннього дитинства полюбляв вудити рибу в діда Максима в Мізині на Десні, слухати байки, анекдоти, легенди та правдиві історії від учасників подій, одного дня сотворив у житті вчинок, який запам’ятався навічно.

 

Кажуть, що в його душі прокинулися гени бунтарства, даровані дідом. Ще б пак, славний попередник чорнявого коропця свого часу ризикнув проміняти священництво на вчителювання. Словом, в предметній конкретиці, на кшталт «що і як було» – визначити до дрібниць сьогодні навряд вийде. Але Миколай Кибальчич, підійшовши до вибору життєвих орієнтирів, не переймаючись смиренним набожним християнським походженням, рішуче зробив крок назустріч долі. Він став борцем за докорінну реформацію людського суспільства в Московитській імперії революційним шляхом. Тому що навіть в думках вдаватися до серйозних змін жоден з представників на імперському троні Московії не бажав.

 

Внаслідок розкладу обставин в житті суспільства, малочисельну, але інтелектуально виразну громаду непересічних особистостей в імперії могли задовольнити хіба що революційні зміни. Серед таких достойників опинився студент вишів в Петербурзі Микола Іванович Кибальчич із Коропа.

Микола Кибальчич

 

Кілька років тому, подорожуючи зі своєю доброю однодумицею, спадкоємицею патріотичного священника УАПЦ 1920-х років з Коропщини Миколи Клименка – Ольгою Глазковою по історії містечка ми на Покрову й вели мову про події, які об’єднують життєписи Новгорода-Сіверського та Коропа, біля пам’ятника Миколі Кибальчичу. Тоді й конкретне запитання до сьогоднішніх земляків великої людини 19 століття як у Коропі, так і в Новгороді-Сіверському народилось. Чому, наприклад, коропці, навіть після руїни СРСР, згадуючи Миколу Кибальчича, ставлять на перше не наукові досягнення, а його сміливий крок до самопожертви в борні з тиранами жорстокої Московії? Хіба не класичний замах на московитського володаря? Так, справді, за наявністю дарованих Всевишнім креативних досягнень в хімії, Микола Кибальчич аж ніяк не має залишатись в пам’яті нині сущих, тільки як людина високих наукових якостей. Він – авторитетний український терорист 19 століття, що поклав своє життя на вівтар майбутнього! Адже саме заради усвідомлення потреби здійснення терористичного акту народовольцями, він зібрав в міцний кулак усі свої вольові показники, інтелектуальні обдарування Творця з внутрішніми бажаннями змін історії імперії.

 

Справді, адже внаслідок чесного бажання діяти по совісті, у молодого хлопа з Коропа вийшло без допомоги всіляких лабораторій, в умовах домашньої конспірації, спокійно та впевнено виготовити не тільки якісні фарби для підпільного друку політичних книг, а й динаміт, показники надійності та потужності якого далеко обійшли продукт виробництва Нобеля! Самостійно виробив і нітрогліцерин. Ото була гімназійна наука в Новгороді-Сіверському! Сучасники, що полишили багатющі спогади про гімназію повітового містечка від 1808 до 1918 років, згадували ім’я патріотичного юнака з Коропа, якого ще в навчальному закладі йменували «Миколкою-піротехніком».

 

У підсумку, як і мало бути в жорстку пору, в розумного українця народилась висококласна зброя! «Бомба», як тоді називали вибуховий засіб. Він мав підвести риску під тривалою «суперечкою» народовольців із одним з володарів Московії. З Олександром ІІ. Словом, інтелектуальний потенціал нашого земляка – з плеяди найкращих випускників чоловічої Новгород-Сіверської гімназії в підготовці та проведенні терористичного акту в справі замаху на московитського імператора розкрився в повну силу!

 

З розповідей про життя Миколи Кибальчича, (а ми ще чимало чого правдивого не знаємо, бо воно «надійно» заховано в архівах РФ від українців!), закінчивши в квітні 1881 року земний шлях, уславлений український терорист аж ніяк не шкодував про скоєне. 27-річний чоловік! Сформована за поглядами людина, яка, заради втілення мрії, вкладається до останнього. Невипадково, що й інженерний проєкт реактивного апарату Миколи Кибальчича, який був здійснений ним у камері смертників за кілька днів до страти, підтвердив вічність найвиразніших якостей українського племені, які навіть за найжорстокіших обставин здатні себе проявити.

 

Замість епілогу

 

Без Миколи Кибальчича, обдарованого випускника Новгород-Сіверської гімназії, навіть за панування комуністичної ідеології, тлумачити певну частину історії не виходило! Тож і пам’ятник українцеві, що поклав життя на вівтар свободи заради відправлення на той світ імператора Московії Олександра ІІ в 1881 році, поставили в центрі Коропа. Інша річ, що вже в наш час рішучий геройський чин сміливого коропця чомусь «ховається» на задвірках!? Більше посилаємось на наукові здібності земляка, ерудицію, внесок у справу креативних винаходів людства тощо. Натомість вшановувати Миколу Кибальчича головним модератором вбивства володаря держави, яка впродовж століть тримала Україну в жорстокому ярмі, – зась! Тож чи не час попрощатися ще з одним «комплексом хуторянства» та сміливо заявити про талановитого «терориста», який здійснив героїчний вчинок 140 років тому? А так і вічно пам’ятати Українського Героя з Коропа – Миколу Івановича Кибальчича, який приніс себе в жертву заради того, що ми маємо сьогодні.

 

Борис ДОМОЦЬКИЙ,

м. Новгород-Сіверський


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2022-01-28 15:58:02.161

  • Всього випадків: 3,980,610
  • Активні: 272,634
  • Всього смертей: 99,882
  • Нових смертей: 144
  • Всього одужали: 3,608,094

Замовити зворотний дзвінок