Людська свідомість у долі двох храмів Новгород-Сіверщини

Людська свідомість у долі двох храмів Новгород-Сіверщини

Дата: 2022-01-12 | Категорiя: Соціум

Роздум сей присвячений двом храмам Новгород-Сіверщини. Водночас і темі масової свідомості сільських громад. А ще – поминальній вдячності одному зі священників нашого краю.

 

Ми згадаємо святині, які були майже ровесниками, але волею людей опинились у протилежних обставинах з геть різною долею.

 

Один храм кілька років тому зник із сільського простору, бо виявився недоглянутим людьми. Інша ж церква, дякуючи волі селян, об’єднаних молитвою о. Федора Нечипорука, здолала останні з перешкод совецької доби та перетворилась на символ непохитності національної свідомості маленької громади Новгород-Сіверщини.

 

Колись було…

 

Історія Новгород-Сіверщини другого тисячоліття від Різдва Христового засвідчує вишуканість архітектурної думки творців святих храмів. Із відстані століть не можна не захоплюватися розкішними зразками в дереві та камені! Інша річ, що людське буття своєю жорстокістю не обходило Божі святині. Духовні творіння падали внаслідок руйнівних розбірок, невиправданої злості сильних світу сього та в смерчі кривавих війн. У підсумку – левова частка величі, подарованої людям талановитими зодчими у найпівнічнішому закутку України, пішла в небуття. Новгород-Сіверщина втратила декілька десятків храмів.

 

Але й через століття українці усвідомлюють, що найбільшу трагедію в церковну архітектуру на правому березі Десни від часу заснування Новгорода-Сіверського принесли 70 років державного атеїзму 1917-1991 років. Тому дослідники старовини Чернігово-Сіверського краю, покладаючись на писемні джерела та усні перекази, не забувають згадувати тільки в столиці Козацької сотні до 12 церков, які впали впродовж ХХ століття. Переважно в мирний час будівництва «комунізму»!

 

«Червоне» зло проявлялось хвилями атак на культові споруди. Воно розтягнулось у часі на десятки років, упродовж яких до 95% церков Новгород-Сіверщини виявилися знищеними. Винятком стали 2 храми, які вистояли перед навалою антихристів. Сими щасливцями виявились церкви в Ларинівці та Блистові.

 

А з піднятого до життя можна згадати хіба що Троїцьку церкву в с. Троїцькому (у минулому Риків-Кіров) та започаткування будівельно-реставраційних робіт на бароковій пам’ятці початку 17-18 ст. Св.-Покровському храмі у с. Дігтярівці. Ось і всі наші успіхи.

 

Майже ровесники з різними долями!

 

А доля церков, як і людське життя, навіть за схожих умов іноді різниться. Тим паче, що часи існування неукраїнської політичної системи в ХХ ст. не лише зруйнували матеріальну частину творінь, а й завдали непоправної шкоди кільком поколінням українців «совецької» доби. Оскільки влада завжди «вогнем та мечем» атакувала віру Божу, руйнуючи свідомість співвітчизників.

 

У такому ключі не склалось і життя церкви Івана Предтечі (1905 р.) у селі Блистові, доля якої засвідчила справжнє нутро постсовецького негативу в вигляді «синдрому» втрати національної свідомості та самоповаги в осередках громад! Хвороба постала у вигляді вірусу, який, щонайперше, безжально вражає не тільки пересічну публіку, а й влучно б’є по психології владних кіл та представників інтелігенції сіл і містечок.

 

Ось так і сталося в Блистові в мирний час відновлення Української державності, де забракло ініціятивних людей, здатних модерувати повернення храму до життя. Публіка не винайшла сили задля відновлення дерев’яної церкви, 100-річний ювілей якої мали б відзначити в 2005 році. Церква гнила, руйнувалася, страждала від дощів та вітрів, а потім її розібрали… Як казали пізніше – її «спалили за християнськими правилами»!


 

Наразі у Блистові прагнуть спорудити новий храм. От тільки пам’ятку української духовної історії та церковної архітектури Новгород-Сіверщини втрачено назавжди.

 

Натомість, згаданий прояв колективної байдужості до історії та культури поперед­ників вдало перекривається геть протилежним за сенсом прикладом на тій же Новгород-Сіверській землі. Йдеться про Ларинівку – село, в якому впродовж ХХ століття місцева громада ДВІЧІ(!) рятувала Покровську церкву від знищення! А заодно й набували досвіду піклування про храм.

 

І дарма, що наразі не «золоті» часи переживає культова споруда зі щоденними турботами. Бо де вони ті меценати з українською свідомістю та гарячим серцем до церкви маленького села, яке загубилось на периферійній околиці України?

 

Дарма, дасть Бог, і селяни разом із настоятелем храму щось винайдуть задля покращення зовнішньої естетики храму Божого. Сподіваймось і на щедрість якогось мільйонера з краю щодо внеску на нову бляху для бань та даху споруди. А тим часом, навіть у такій ситуації на прикладі Ларинівської громади знаходимо оту традиційну гідність християнського життя, яке засвідчується двома сотнями селян.


 

Люди люблять церкву в поколіннях. І як справжні нащадки козаків на чолі з настоятелем Покровського храму о. В’ячеславом Павленком (ПЦУ) піклуються, щоб ватра молитовного життя не згасла. І в стараннях ларинівців святиня живе від 1902 року. Вона з честю здолала натиск пройдисвітів 30-х, коли українськими теренами рухався войовничий атеїзм, а потім гідно захистилася від носіїв владців місцевого рівня, проявивши твердість характеру та непоступливість негідникам у період «наближення комунізму» вже в 70-80-ті. І то була остання спроба нахаб покінчити з культовою спорудою. Не вийшло!

 

А від 1991 року Ларинівська церковна громада стала центром ширення Київського Патріархату на Новгород-Сіверщині. Добру згадку про себе полишив справжній пастор Ларинівки, носій високого молитовного слова панотець Федір Нечипорук. Коли священник помер, його оплакувало все село. Добрий, щирий, відкритий всім і кожному, сей подвижник першим у Новгород-Сіверському районі привів своїх парафіян Покровської громади в Ларинівці до Київського патріархату! Отож і на похорон о. Федора, не переймаючись січневим морозом, вийшла Ларинівка! Та що там казати про згадку з минулого, коли й через багато років звитяжний чин служіння отця Федора Нечипорука на благо вірних сільської громади на Новгород-Сіверщині залишається показовим.

 

Ось так буває в нашому житті. Коли українці не піддаються лукавству та єднаються на підґрунті віри та національної свідомості – вони перемагають будь-які нездоланні обставини!

 

Борис ДОМОЦЬКИЙ, Новгород-Сіверський


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2022-01-29 04:44:01.771

  • Всього випадків: 3,980,610
  • Активні: 272,634
  • Всього смертей: 99,882
  • Нових смертей:
  • Всього одужали: 3,608,094

Замовити зворотний дзвінок