«Вперше ми привезли відро борщу і три буханці хліба. Бездомним не вірилося, що це безкоштовно»

«Вперше ми привезли відро борщу і три буханці хліба. Бездомним не вірилося, що це безкоштовно»

Дата: 2020-01-21 | Категорiя: Соціум

Про те, як Світлана Солдатова разом з однодумцями годує безхатьків та нужденних

 

Майже чотири роки поспіль, щосуботи о шостій вечора, біля залізничного вокзалу в Чернігові збираються люди. Бездомні, з малозабезпечених сімей з дітьми, звичайні пенсіонери, які недоїдають, поспішають сюди, бо тут можна безкоштовно отримати гарячу їжу. А ще – теплі речі та щире добре слово. Останнім часом ініціаторка проєкту «Нагодуй ближнього» – керівниця Міжнародного благодійного фонду «Допомога сім’ям» Світлана Солдатова помічає, що йдуть не стільки за їжею, хоча вона їм завжди смакує з апетитом, як за спілкуванням:

– Цим людям хочеться, щоб хтось назвав їх по імені, щоб звернув на них увагу, дав пораду і просто потиснув руку. Я завжди це роблю, без будь-яких рукавичок. Вони це бачать, а тому вітаються зі сльозами на очах… Одного разу їх викинуло за борт, а самотужки повернутися не кожному до снаги. Тому – я разом з ними.

 

Робити щось більше

Гарна зачіска, яскравий макіяж, стильний манікюр. На перший погляд і не скажеш, що ця вишукана і модно вбрана жінка особисто їздить на залізничний вокзал годувати бездомних. Світлані Солдатовій – 43, має дорослого сина, кілька освіт – остання економічна, понад сімнадцять років досвіду підприємницької діяльності, а ще вона глибоко віруюча й небайдужа до чужого горя.

– Як стала у 2016-му безробітною, мені тоді сказали забиратися, звільнити упродовж двох днів орендоване приміщення, я прийшла додому й задумалася: чому так сталося і навіщо все це? Проаналізувавши, дійшла висновку – потрібно робити щось більше, ніж продавати одяг: якщо у тебе є шматок хліба – поділись ним, якщо є тарілка з супом – радій цьому. Запропонувала друзям, служителям Церкви Божої України, я, до речі, там нині дияконом служу, започаткувати в Чернігові благодійний проєкт, годувати бездомних і знедолених, хоча б раз на тиждень.

Світлану підтримали. На добру справу вона віддала останні 65 гривень, сама ж мала кредити та борги. Разом зварили відро червоного борщу, купили сметану, три буханці хліба. Цього було достатньо, щоби поїхати на вокзал.

– У відчаї, стані банкрутства, я зрозуміла – треба робити саме це. Добре пам’ятаю той перший день, це була Вербна неділя. Учотирьох ми ходили вокзалом і запрошували пригоститися. Спочатку люди нам не повірили. З осторогою перепитували, чи справді все це для них безкоштовно, – продовжує волонтерка.

Чотири роки тому борщ скуш­тували п’ятнадцять осіб. Потім розголос робив свою справу і безхатьки та представники інших кризових категорій стали сходитися до залізничного вокзалу з усього міста. Світлана каже, що минулої суботи їх нарахували вісімдесят. На таку кількість волонтери навіть не очікували, тому декому не вистачило ковбаси та хліба.

За словами Світлани Солдатової, рівно через тиждень від першого благодійного обіду її справи стали налагоджуватися, запрацював магазин жіночого одягу в центрі міста, а через три роки вона відкрила ще один. Каже, що ці бажання допоміг виконати Господь, у знак вдячності за розпочаті добрі діяння.

 

«Сьогодні – гороховий!»

Починали з червоного борщу, а тепер меню різноманітне. Перші страви обов’язково з м’ясом. На друге подають картоплю чи кашу з підливою, ліниві голубці, овочеве рагу, бутерброд з ковбасою. Також чай з цукром та булочкою, на свята додають печиво, пряники і цукерки.

Те перше відро борщу люди доброї волі везли звичайною маршруткою, несли обережно. Їхню команду волонтерів добре знають водії громадського транспорту, що прямує на вокзал.

– Заходиш до салону, а водій одразу жартома: «Так, у вас сьогодні гороховий супчик чи борщ?» Запах не замаскуєш, за мить сам собі й відповідає: «Таки гороховий!», – цитує з посмішкою чернігівка.

Уже давно вони їжу доставляють спеціалізованим транспортом, про це дбає церква, проте дехто з водіїв маршруток й досі упізнає Світлану Солдатову і навіть не бере з неї грошей за проїзд. І з гумором перепитують: «На вокзал?»

– Стіл та одноразовий посуд теж привозимо з собою. Під час роздачі їжі дотримуємося всіх санітарно–гігієнічних норм. Люди працюють у рукавичках. Наша

команда – це 12-15 осіб, переважно люди молоді, 20-30 років. З самого початку й натепер безперервно допомагає чоботар Юрій Слівін, пастор нашої церкви Сергій Кабенок, Андрій Муравін, Артем Асадчев, Андрій Брика та інші. Особлива вдячність моїй свекрусі – пенсіонерці Людмилі Прокопенко. Упродовж усіх цих років, без відпусток, без будь-якої оплати чи інших бонусів, щосуботи вона готує їжу для бездомних. Ми з нею живемо в одному будинку, кухарка вона відмінна, все робить з любов’ю. Наші підопічні – тому підтвердження, кажуть, такої смакоти вони не їли ніде і ніколи.

Готувати одній на чималу кількість людей – справа відповідальна і не з легких. Тільки супу чи борщу потрібно 30 літ­рів! Армійський термос для гарячих страв, що герметично закривається, подарував волонтерам військовий у відставці. Своє прізвище не назвав, сказав лиш: «Завжди готовий – для добрих справ!».

 

Елітний хліб – на здоров’я!

Продукти для приготування страв останнім часом надають громадські  організації, відгукуються окремі люди, та переважно все відбувається силами віруючих і церкви, яка співпрацює з Міжнародним благодійним фондом «Допомога сім’ям». Його відкрили у 2004 році чернігівські волонтери-однодумці, з 2016-го

президентом стала Світлана Солдатова. На рахунку фонду – безліч добрих справ – від небайдужості та турботи про людей з наркотичною й алкогольною залежністю, хворих на туберкульоз до людей з інвалідністю, малозабезпечених верств населення, безхатьків.

Перші півтора року проєкт «Нагодуй ближнього» фінансувала винятково Світлана. А потім, коли її чоловік Олександр (на жаль, два роки тому він пішов з життя) через соціальні мережі почав запрошувати долучатися небайдужих, творців добрих справ додалося.

Дехто зі спонсорів про благодійні обіди дізнався просто на вулиці.

– Однієї суботи, коли ми годували людей, повз йшов чоловік. Він зупинився і запитав: «Як часто ви це робите і скільки хліба вам потрібно?», – згадує Світлана. – Це був працівник Торгового Дому «Рига хліб» Ян Кузнєцов. Наступного дня він все узгодив з керівництвом, і вже два роки поспіль це підприємство виділяє для бездомних та нужденних хліб з відбірного борошна. Для розуміння – це два великі мішки!

У збіги Світлана не вірить, після того, як хлібозавод став відкликатися на людський біль, їхнє підприємство розширилося.

 

Правила діють

Серед тих, хто приходить по гарячу їжу, – 30 відсотків безхатьки, інші – ті, хто шукає вихід зі складної ситуації. Світлана каже, що серед всіх цих людей лише 25 відсотків – ледарі і лоботряси, але й вони змінюються.

Бездомні приходять по гарячу їжу з усім своїм надбанням, торбами, мішками, ящиками. Також часті гості – пенсіонерки, їх близько півтора десятка. Живуть неподалік вокзалу. На вигляд – звичайні бабусі. Кажуть, що пенсії їм не вистачає нормально харчуватися, тому вони тут.

Щоразу йдуть діти, від 5 до 14 років. Їх – до десятка. Приводять матері, тітки, сестри. Світлана розповідає, що влітку бездом­ні живуть на вулиці, десь неподалік з вокзалом, просто в кущах. Взимку – в сміттєвих баках, на звалищах, у недобудовах, закинутих будівлях, підвалах, на горищах, теплотрасах. Через холод, голод і хвороби дехто не виживає, відомо, що тільки минулої зими на лавках знайшли п’ять осіб.

– Ми ж не просто годуємо, а й проводимо богослужіння. Спілкуємося на духовні теми. Постійно наголошуємо, що треба бути вдячними, добрими і уважними до чужої біди. І, знаєте, ці люди стали допомагати одне одному, прибирають за собою сміття.

Основні ж правила поведінки – бути тверезими, не палити і не матюкатися. Для мене найбільша радість, що люди прислухаються. Жінок та дітей годуємо першочергово, вони стають в чергу з правого боку, чоловіки – з лівого. Всі чітко дотримуються дистанції, знають своє місце і я бачу результат –  правила діють, – зазначає Світлана.

Волонтери допомагають теплим одягом, взуттям. Купують цілі партії шкарпеток, рукавичок. Намагаються забезпечити насамперед тих, хто не має свого дому.

Не всі позитивно сприймають старання волонтерів. Якось підійшли до них патрульні й запитали: «Нащо це зборище?» На те Світлана лише відповіла: «А ви станьте учасником і все зрозумієте».

 

Люди

Світлана Солдатова крокує життям з девізом: якщо сьогодні допомогла хоча б одній людині – значить вона недаремно на цій землі. Знає кожного в обличчя, кого як звати, їхні історії. Багатьох ошукали, обдурили, вигнали. Приміром, Сергія витурили з дому дружина з коханцем. Діватися чоловікові було нікуди, тож з провінції приїхав у Чернігів. Підробляв. Останнього разу, коли його бачила Світлана, сильно кашляв. Можливо, припускає, Сергія вже й на світі немає. Надто багато пив.

– 25 відсотків безхатьків самі винні, що довели себе до такого стану, усе через алкоголь. Але за цей період, скільки їх знаю, впевнилася, що третину з них все ж ошукали. Просто так трапилося. У Миколи, він наразі перебуває у в’язниці, аферисти відібрали квартиру. Два роки він жебракував. Аби не померти на вулиці, довелося, як кажуть, здатися поліції, – розповідає волонтерка. – Його доля для мене показова. За гратами Микола став служителем церкви, що побудована на території в’язниці. Тепер він духовно допомагає ув’язненим, котрі розчарувалися в житті.

На благодійний обід до вокзалу Геннадій прийшов усього один раз. Звернувся до Світлани, аби допомогла з нічлігом, бо лишатися на вулиці – означало померти, на обох ногах прогресувала гангрена. Вона запропонувала поїхати в Козелець, до реабілітаційного центру. Про все домовилася. У місцевій лікарні чоловіку врятували життя, оплачувати лікування допомагали волонтери.

– Ще б два дні – і його б не стало, – згадує. – Тепер Геннадій не тільки живий, а й має  дах над головою і стабільну роботу.

Світлана Солдатова каже, що обмороження кінцівок, рук та ніг, – бич безхатьків. Через те, що немає елементарної гігієни, тіло гниє живцем. Тому волонтери планують запровадити медичну службу з аптечкою та надаватимуть першу медичну допомогу, можна буде тиск поміряти, ліки отримати.

Часто «швидка» не хоче забирати безхатьків, особливо якщо вони в поганому стані і від них погано пахне.

 

Найбільший страх

У Світлани Солдатової та її команди з’явилися навіть послідовники. Щовівторка о шостій вечора на вокзалі годує бездом­них ще одна віруюча громада. Зацікавилися благодійним проєктом торік, вивчали досвід і вже півроку, як влаштовують гарячі обіди.

– Було б чудово, якби люди отримували їжу в зимовий період щодня. Нам, до речі, обіцяли в Чернігівському центрі соціальної адаптації бездомних та безпритульних з 1 жовтня це розпочати. Та, як бачимо, вже кінець січня, а годуємо лише завдяки власним зусиллям, – підсумовує жінка.

Які страхи у бездомних? Приниження, насилля, кожен день вони мають думати, де взяти їжу, під час сну на лавці їх можуть пограбувати, прогнати. Але найбільший страх – лишитися на вулиці назавжди. Проте Світлана спостерігає, що безхатьки стали з ним боротися:

– Вони знаходять собі житло, якусь кімнатку, потихеньку змінюють свій побут, влаштовуються підсобними робітниками, приміром, на ринку. Для своєї безпеки стали об’єднуватися по двоє, щоб їх не ображали, не били. Мені відомо, що за останні чотири роки в Чернігові поблизу вокзалу знайшли п’ять безхатьків із смертельними травмами. Поодинці їм виживати важко, – пояснює. – А взагалі, аби почати допомагати таким людям, варто прийти і подивитися, як це відбувається. Можна принести їжу. Коли ви потрапите в цю атмосферу, жоден не лишиться байдужим.

 

Лариса ГАЛЕТА, газета «Деснянка»


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2020-09-20 02:14:01.36

  • Всього випадків: 172,712
  • Активні: 92,442
  • Всього смертей: 3,516
  • Нових смертей:
  • Всього одужали: 76,754

Замовити зворотний дзвінок