Маруся з Перелюба

Маруся з Перелюба

Дата: 2020-02-14 | Категорiя: Цікаво

Чому телефон настирливо дзенькає тоді, коли кудись поспішаєш?

І цього разу так!

– Дзень! Дзень!

Хапаю слухавку:

– Алло!

– Це я, Маруся! З Перелюба. Пам’ятаєш?

– Боже! Маруся? Скільки літ! Так ти вже ж не з Перелюба – Дніпропетровська! – відказую. Все! Вже нікуди не спішу. Обізвалася нарешті, подруга дитинства.

– Та ні! Який Дніпропетровськ! Я телефоную з Перелюба… Сюди приїхала, ночую в Галі Дуденко. Мені потрібна твоя допомога. Ти людина грамотніша, ніж я. Всіх у Корюківці знаєш,.. – не вмовкає Маруся.

– У чому річ? – перепитую.

– Розумієш, треба встановити істину. Мати моя померла. Залишилася її ощадна книжка, де п’ять тисяч гривень. Це гроші ще з радянських часів.

– Та їх же тобі ніхто не віддасть.

– Ну й що?! Звичайно, тепер ніхто, а в майбутньому, можливо, й отримаю. Часи змінюються…

Що їй сказати на це?

Маруся продовжує своє:

– Мені треба юридично довести, що моя мати – моя мати, а не чиясь інша.

– Я зараз – Коваль. У дівоцтві – Іваненко. А мати мала аж три прізвища. Документи в нас поплутані. Ходімо зі мною до РАГСу.

– Ходімо!

В цій установі нічого не знайшли:

– Суд і тільки суд може це підтвердити. Справа довга.

– Але ж я не можу тут сидіти! Онуку в Дніпропетровську нікому няньчити! – бідкається Маруся. – Нічим не допоможеш і ти, відома тут журналістка...

– Марусю, не ображайся.

– Я не ображаюсь. Твій авторитет у цій справі нічого не вартий…

Я відчула, що в Марусі зіпсувався настрій.

Нічого не поробиш. Закон, як мовиться, є закон.

Отож, поговорили про життя, про дітей і онуків. Згадали дитинство. Як ляльку нову колись розрізали, подивилися, що всередині. А ще у пам’яті солодкі яблука в Марусинім садку. Й багаття, яке ми розклали під хлівом. Не забулося, як пасли гусей біля Слоту, збирали чорниці в далекому лісі за Балясами… На серці наче потепліло…

Через місяць чи два Маруся зателефонувала знову, вже з Дніпропетровська:

– У мене все добре. Донька приїхала машиною й забрала в Дніпропетровськ з Перелюба. Тоді, як ми розійшлися, мені вдалося все владнати. Зайшла в іншу контору, тицьнула тисячу гривень – за місяць надіслали довідку: моя мама справді моя мама! А ти мені: «Закон є закон!» Не літай у хмарах – опустися на землю…

Опустилася…

Люди знають і вміють, кому дати гроші і скільки. Ось і Маруся зуміла, носа мені втерла.

Та я й досі бачу її: не теперішню, а маленьку, худеньку дівчинку з бідної хати, босі ноги на гарячому піску.

Дитинство – наче далека зірка. Його не повернеш і не забудеш, ким би ми не стали. І якими.

Я на Марусю не ображаюся. І вона на мене теж. Просто, інколи життя примушує нас робити незвичні речі…

Зоя Шматок, газета «Деснянка»

Авторка і Маруся


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2020-09-20 19:58:01.414

  • Всього випадків: 175,678
  • Активні: 94,609
  • Всього смертей: 3,557
  • Нових смертей: 41
  • Всього одужали: 77,512

Замовити зворотний дзвінок