Село, уславлене Іваном Мазепою та Карлом ХІІ

Село, уславлене Іваном Мазепою та Карлом ХІІ

Дата: 2020-03-23 | Категорiя: Культура

Роздуми з приводу відвідин історичних Гірок – козачого села на Новгород-Сіверщині

 

Гіркисусіднє село, з яким межує мій батьківський Горбів. Одне з 15 населених пунктів від Новгорода-Сіверського і до Ушивки, про життя яких зайнято достатньо місця в глибинах дитячих споминів.

 

Незабутнє

 

Гірки – причепурений та стабільно доглянутий населений пункт Подесення. Нам, малим мандрівникам, прочимчикували босоніжною ватагою 2 кілометри до «чужого» краю з Горбова, страшенно хотілося заглянути до кожної з крамниць у центрі села! Бо хіба ж не диво, коли в розпорядженні сусідів-гірківців їх було аж ТРИ(!), на противагу нашій торговій лавці з написом «Сільмаг»?

Літа промайнули, а «несправедливий» аргумент дитинства і через 50 років від перших подорожей юних мрійників у 60-ті з Горбова до Гірок, з невідомих причин, пригадується часто. Смачні цукерки, всіляке приладдя для велосипедів, батарейки та інший крам, придбати який можна було запропонувати своїм батькам! Саме так у 7 класі у мене з’явився велосипед «Україна», а восьмикласником «заволодів» гитарою. Пізніше, в 1988 році – в епоху соціалістичних «дифіцитів», коли навіть у Новгороді-Сіверському купити потрібний одяг було нереально, в магазині Гірок для вагітної дружини Валерії ми придбали добротну сукню та халат! Ось так і пам’ятаємо Мазепині Гірки! Що було, те було…

 

«Відкриття» села через 50 років

 


Увійшовши до села з півночі, розпитую місцевих про життя-буття. Що і як у благословенному закутку Новгород-Сіверщини? Зустрічаю літню селянку, охайненько вдягнену та неймовірно, як для своїх літ, балакучу. Не втративши природної краси і на восьмому десятку, жінка лагідною українською, наскрізь «прошитою срібними нитками» «гірківського» діалекту, ловко озвучує новини та ще й оцінює перспективу села. Обурюючись легковажністю сільської ради, яка «квартирує» в сусідній Дігтярівці. Патріотична гірківчанка, вправно орудуючи голосом та жестами,  підсумовує: «Забули давно про Гірки»! А на завершення – з тривожним сумом на обличчі, який не здатна приховати чистенька хусточка в кольорових візерунках від світу художниці Марії Приймаченко, додає:

– Молоді, здатної підтримати село, давно вже нема. Чернігів, Шостка, Київ ще з моєї молодості покликали ровесників «на етажі»! А тепер – ще й «заграниця європейська»! Добряче вдарила горілочка, будь вона неладна. Викосила всіх наших чоловіків! А що, хіба в інших селах краще з таким лихом? А ми вже старі, немічні та стомлені життям… Що ми зможемо? Хіба що спокійно померти, як прийде час… Скільки нас полишилось? Може, до сотні живих душ у Гірках. Навряд чи більше..? Тому й шлях у нас один…

Ось так кмітлива та мудра мешканка Гірок зачепила за живе, а її відверті судження вкотре оголили знервоване та болюче. Адже від Козаччини і до Другої світової з кількісним складом в українських селах справді бувало всякого. От тільки темпи вимирання Новгород-Сіверщини на початку ХХІ ст. зовсім не схожі на будь-який приклад з пережитого поліською глибинкою від Руїни 17 століття! Можливо, тільки страшні епідемії, що вихором заходили в села Подесення, голодомори та війни можуть на терезах переважити кількість люду, що відійшов упродовж 30 останніх років. Тобто, лихо новітньої доби – депопуляція сіл, неймовірно боляче «виїдає» очі кожному гостю, що мандрує старовинним козацьким шляхом у супроводі кленових «джунглів».

 

Робота Творця

 

Гірки – красиве село! Неповторного шарму місцині з сотнею будиночків над Десною за 12 кілометрів від козацького Новгорода-Сіверського подарував Всевишній. Се, певно, він так вдало поставив хати селян на пагорбах, по обидва боки узвозів, між ярами, в долинах балок, встаткувавши все до дрібниць! Хтозна, можливо і першого поселенця Господь привабив сюди ексклюзивною красою? У всякому разі, за змістом легенд та письмовими джерелами, сталося таке на початку ХVІ століття! А в подальшому, від осілих тут поодиноких поселенців-козаків та монахів Спаського монастиря, на вуличках утворилися такі собі союзи осель – «кутки». В духовному сенсі вони набули ознак «фортець», а мешканці, змінюючись у поколіннях, перетворювалися на авторів історії легендарного села. «Маценковка», «Зівакінка», «Новоселовка», «Лєксєєвка»…

 


Повідали джерела

 

Статистика більш ніж 100-річної давнини називає Гірки, теперішній невеличкий населений пункт Дегтярівської сільради, у складі Риківської (нині с.Троїцьке) волості Новгород-Сіверського повіту з більш ніж 1000 мешканцями. Натомість, набагато давнішні згадки про Гірки, як козаче та державне село, містяться в церковних і цивільних джерелах з іменами його мешканців. Йдеться про козаків Гірківського куреня Новгород-Сіверської сотні та про членів їхніх родин. А ще – про священників Троїцької церкви. Підтверджує ці відомості й поважний дослідник українських старожитностей О. Лазаревський. У праці «Опис старої Малоросії. Матеріали для історії заселення, землеволодіння та управління.Т.1.Полк Стародубський» Київ 1888р. в розділі «Села Новгородської сотні» автор пише: «с. Гирки при р. Десне, положение имеет большею частью жильев между горами, поселены не позже перв. пол. ХVІІ в., вероятно спаскими монахами…» В той же час, через 50 років «Список населених місцевостей Глухівщини» 1927 року вказує на Гірки – село з 1148 мешканцями, з яких тільки 25 віднесли свою належність до національних меншин та з 222 господарствами.

 

Вулицею Набережною

 

Найдовшою дорогою, яка проходить околицею Гірок від краю до краю, є вулиця Набережна. Іноді напрямок повторює лінію Десни, не віддаляючись від річки далі 1000 метрів. Вулиця є частиною княжо-козацького шляху від Новгорода-Сіверського до с. Блистави і на Чернігів.

Упродовж шляху, мало не  впритул до узбіччя, підходять схили пагорбів, на поверхні яких часто знаходимо ділянки з відсутністю рослинності – тут мільйони років відпочивають гігантські поклади білосніжної крейди! А ще, на відстані кількох метрів – оголені «стіни» струнких глиняних скель, які створені вітром, дощем та сонцем. Справжній шедевр!

Наразі на вулиці не більше 15 димарів сповіщають про «живучість» обійсть! А ще вулиця Набережна – єдина дорога на селі, яка спланована на рівнині. Інша частина Гірок – у назві яких заховано натяк на рельєф – «окупувала» пагорби.

 

Незабутні дослідження

 

На просторі, який територіально закріплений за Гірками, за всіма сторонами світу – археологічні пам’ятки від різних епох та періодів – від кам’яного віку і до нашої праматері Руси! (Див. Л. Ясновська «Пам’ятки Новгород-Сіверського Подесення ІХ-ХІІІ ст. (ж-л «Археологічні дослідження Львівського університету», 2007. Вип.10, с.287-311).

Невипадково, з науковими ідеями ще від середини ХІХ ст. до села заглядали вчені, які досліджували історію, археологію. Побували тут розвідники ресурсного потенціалу для перспектив розвитку виробництва будівельних матеріалів. Знаходили певні родзинки в Гірках і збирачі духовного надбання українців Подесення: в місцевій говірці, вишивці, ткацтві, піснеспіві.

З тих, кому сьогодні за 50 років, пам’ятають археологічні розкопки 1980 року. Коли на пам’ятці «Ігореве Сельце», що між Гірками та Горбовом, працювали студенти-історики Чернігівського педінституту під керівництвом Олександра Григорьєва та начальника практики Володимира Коваленка. То був рік найбільших за останнє століття розкопок, які в літні сезони 1980-84-х допомогли видобути найсвіжіші відомості про тутешнє життя з культурного шару 8-12 століть!

 

Топоніміка – на віки

 

Чи не найкраще віртуальна карта села збереглася в головах нині сущих у вигляді топонімічних назв – міцного скарбу вербальної інформації! Заходимо на кутки «Дворець», «Хутір» А навколо ще й урочища, для знайомства з якими – тільки ніг не жалій! «Панська яружка», «Корхів колодязь», «Шинкарецькі». На жаль, і топоніміка, бува, «втрачає», коли з простору щезають хутори, кутки, села!? Ось і біля Гірок уже давно ніщо не допомагає досліднику «прив’язати» топографічну карту до місцевості, спокійно розшукати слід хутора Телесницького з дюжиною господарств та 55 мешканцями.

Є краєвиди, які примушують додатково поміркувати над генезою подій, у вирі яких опинялись Гірки. До речі, Сергій Павленко – автор цікавих матеріалів з історії України Середньовіччя згоден у деяких назвах Новгород-Сіверщини вбачати відлуння не тільки вітчизняної давнини, а й прямі натяки на чужі держави. Як то Швецію, Польщу чи Литву. Можливо, не обійшлось і без тюркських етносів… (С.Павленко «Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини» – Чернігів: Десна, 2013. – 600 с.)

 

Загадка

 

У ХУІІІ ст. на розлогому схилі пагорба посеред села побудували Троїцьку церкву. Храм дожив до совітів. А вони – підписали йому вирок. Змістовні відомості про церкву в друкованих джерелах знайти важко. Куди більше інформації про священництво та прихожан. А взагалі в долі храму «цікавинок», які за змістом можуть прирівнятися до «білих плям» життєпису села, предостатньо. Особливо, коли йдеться про появу в Гірках Троїцької церкви.

У нічній пожежі на свято Різдва Пресвятої Богородиці 2012 року згорів Гірківський клуб. Авторові сих рядків випала нагода проаналізувати дещо з залишеного на пожарищі, поспілкувавшись з панотцем В’ячеславом Павленком (ПЦУ) – благочинним церков на Новгород-Сіверщині. Згорів сільський клуб, який у 1930-ті роки ХХ століття, за «офігеннійшим» задумом комуністичної влади ідеологічно мав «замінити» Троїцький храм. Скинули купол, спалили ікони, розікрали начиння та «попрацювали» на суботниках з переобладнання вівтарної частини церкви під сцену. о. В’ячеслав і звернув увагу на планування (!) храму! На думку священника, церква у Гірках від початку життя не була православною, оскільки вівтарна частина орієнтувалася на північ! Отож така ситуація цілком могла відповідати періоду присутності в Новгород-Сіверському Подесенні поляків, шведів, а то й ще раніше литовців, тож не виключала зведення культової споруди в канонах іншої віри.

– У всякому разі, – відзначає о. В’ячеслав, – архітектурні чинники нагадували про таке. Лютеранська «кірха» чи римо-католицька споруда – не відрізнялась розмірами чи складністю архітектури. Все було досить просто. Подібне є в невеликих населених пунктах Західної Європи. А Троїцький православний храм, можливо, використав це приміщення за часів панування в Московії Петра І!? Тим паче, він перешкоджав будувати кам’яні церкви в селах України. Ото місцеві плотники та столяри і внесли несуттєві зміни, залишивши вівтар «на півночі»!

– Якось улітку 1999 року, – додав священник, – оглядаючи приміщення Гірківського клубу та добре знаючи, що до 30-х років у ньому був православний храм, на верхньому вінці я угледів, вирізьблену по периметру молитву «Отче наш». Словом, побудували спочатку «кірху» чи молитовний будинок, потім розмістили православний Троїцький храм, а комуністичні безбожники вирішили облаштувати на вівтарі сцену для розваг. І дотанцювалися… Пожежа на празник … з’їла.

 

Про пережите з вуст краєзнавців

 

Найперші відомості про село авторові сих рядків повідав ще в 1970-х роках розумний чоловік з Гірок. На жаль, Івана Юхимовича Титова, якого згадуємо за добрі справи, вже давно нема на цім світі. Вчитель історії та директор Гірківської школи – він носив у голові потужні знання про Гірки, Горбів, у яких полишив про себе пам’ять талановитого викладача історії.

Післявоєнне покоління, народжених в 40-ві, представляє Володимир Леоненко. Людина з життєвою позицією, принципами та вимогливістю. Має прекрасні краєзнавчі знання. А Тамара Приходько – молода жінка, яка повернулася до села, на батьківщину дідів та прадідів аж зі столиці України! Вчителька, вивчає місцеву мову, традиції та інші сегменти духовного спадку. Ці люди – патріоти рідного краю, і їхня енергетика є позитивною та добре сприймається вербально. Тому й додали креативних повідомлень про Гірки.

Ще в ХVІІ ст. в Гірках виросло кілька вапняних мануфактур, які з певними вдосконаленнями увійшли і в ХХ сторіччя. (Б. Домоцький «Подорож Новгород-Сіверським Подесенням. Краєзнавчі етюди». Частина І. Шостка, 2009.–157с). Відтоді маємо лишень залишки одного з крейдяних кар’єрів, який входив до Новгород-Сіверського заводу будматеріалів. У нас промислове видобування крейди припинено. Ще влітку 1960 року на цій дільниці, котра була підпорядкована Новгород-Сіверській промартілі ім. Куйбишева, відкрили найбільшу в районі шахтну піч з випалювання вапна, потужність якої сягала 20 тонн на добу. Хіба не цікаво?

 

Чи врятує Іван Мазепа Гірки?

 

У чутках, плітках, легендах та відвертих розповідях про село місцеві висловлюють повагу Іванові Мазепі, згадують Голодомор 1932-1933 років, не забувають про руйнацію гірківського колгоспу «Гігант» після його об’єднання з колгоспом «Жовтень» сусідньої Дігтярівки… І дарма, що тренд активного дослідження життя та діяльності Івана Мазепи відкрився місцевому люду лише 20 років тому, відтоді українського лідера, який постав проти Московії, знають і в Гірках! Легендарний гетьман «повернувся» спочатку до Дігтярівки, хоча й Гірки він полюбляв не менше. Біля Дігтярівки тепер є пам’ятний знак на честь зустрічі І. Мазепи з Карлом ХІІ. Але, дасть Бог, патріотичні люди поміркують і про засвідчення своєї меморіальної поваги достойнику в Гірках. Тут, до речі, він і мав першу зустріч на живо з королем Швеції в жовтні 1708 року, де детально обговорили всі основні моменти війни проти Петра та Московії. І хтозна, можливо, віддавши данину поваги Гетьману, в такий спосіб врятують село?

 

Противились комунії та стріляли

 

Окрім такого історичного креативу, як тематика Козаччини, публіка у віці під 80, посилаючись на своїх рідних, розповідає про трагічність «колективізації», про небажання дідів іти до «комунії».  Тому й «у Гірках над Десною не обійшлось без стрілянини…» Адже більшовики і в Новгород-Сіверському Подесенні, як і по всій Україні, зруйнували приватне землекористування селян та запровадили мало не рабський стан їхнього життя на перспективу. І се штовхало селян до стихійного спротиву.

Від створення в 1926 році Гірківської сільради на чолі з 35-річним вчителем Антоном Титовим, якого поважали за чесність, розум та принциповість, у селі життя упродовж кількох років відрізнялось системним надбанням низки цікавих впроваджень та громадянських правил. Тоді, за керування громадою молодого голови, люди вперше почули, що на вулицях має бути порядок, нічні чергування, а значить – і спокій. Крім того, планували дороги, вирівнювали контури вуличок, було створено сільську пожежну команду. От тільки політичні авантюри, до яких перманентно вдавались партійно-совіцькі повітові органи, іноді спонукали молодих людей, з так званого сільського активу, до ризикованих дій «в ім’я перемоги комунізму»!1932 року, коли й Новгород-Сіверщину розпочинав мучити голодомор, загинув секретар Гірківської сільради Іван Приходько. Молодий хлоп, який звільнився з Червоної армії та мав творчі здібності. На жаль, його прагнення до публіцистики, яка на ту пору відповідала більшовицьким настроям та планам світової революції, виявилися роковими. Казали люди, що Іван Приходько справді володів «гострим» пером і навіть дописування свої подавав до Новгород-Сіверської районної газети. Тож у площині «розслідувань» сільського активіста і опинився один з одноосібників, який став завідувачем колгоспної пасіки – Павло Зівако. З часом, після публікації Івана Приходька в районній газеті, пасічника усунули з посади. І як описувала районка «Шлях колгоспника» від 26 листопада 1932 року, начебто внаслідок помсти за образу Іван Приходько був убитий на робочому місці посеред ночі пострілом Павла Зіваки… А голод 1932-33 років, про який до 90-х минулого століття на Новгород-Сіверській землі народ і не чув, таки походив і Подесенням. От тільки чомусь і досі навіть краєзнавці району прагнуть завжди «пом’якшувати» вердикт підступному геноциду від більшовиків в Україні? Мовляв, на Новгород-Сіверщині річка Десна рятувала! Ну, хіба можна придумати ще більшу дурість? До того ж, навіть за умов відсутності повноцінних свідчень тих, хто пережив геноцид, та повної втрати інформаційної бази про померлих від голодомору, до «Мартирологу» занесено 11 зареєстрованих смертей у с. Гірках…

 

«Залізнокоричневий» клуб та «підрізаний» обеліск

 

Гірківська 8-річна школа зачинила двері одна з перших на Новгород-Сіверщині. Хоча ще в 90-ті в її стінах вирував дитячий гомін. Потім і початкова ланка пішла в небуття. А пожежа, що «з’їла» будинок культури, повністю змінила план культурно-освітньої частини села. Тепер поруйнована школа, залишки місця «спаленої культури», мовчазний медичний пункт – нагадують гостям Гірок, що життя набагато складніше, ніж знаходимо його на екрані кінострічок.

Останні роки центр Гірок остаточно закріпився «внизу» села – на майдані, де ще на початку 90-х працювали механізована дільниця, 3 крамниці та пошта. На жаль, ХХІ ст. змінило усталений порядок. Тепер, даруючи знедоленим людям «хлібо-булочну» радість та можливість живого спілкування з продавчинею, тільки крамниця тримається на плаву. Привозять хліб – збирається публіка. Люди використовують щастя поговорити наживо. От тільки не відомо, наскільки громада полюбила новий «клюб»? Бо занадто вже похмурий колір залізних стін просвітницького закладу, на наш погляд, навертає до сумного, якого в житті і без того вистачає. Мовчить осторонь на майданчику й обеліск. За стіною його мовчання відчувається, що селу, яке давно втратило статус сільрадівського, приглядати за меморіальним місцем теж не під силу. А з сірих гранітних плит, які встановлені поруч з «модернізованою» щоглою з зіркою, до нас поспішає інформація від того розділу історії Гірок, в якому йдеться про полеглих на фронтах Другої світової. В іменах сотень вояків виписана трагічна доля козацьких родів Гірок. Хіба не моторошно стає, коли тільки Зевак нараховуємо 37 прізвищ?

 

Післямова

 

Від пори юнацького усвідомлення навколишнього простору пролетіли десятиліття, які суттєво змінили життя Новгород-Сіверщини. Дісталося й Гіркам. І тільки люди, які живуть на цім світі, допомагають благословенному селу особистою присутністю не впасти духом, а гостеві розгледіти креативи одного з козацьких осередків Гетьманщини. А ще – поміркувати про минуле та нашу пам’ять, яка залишається потужним надбанням української ментальності і котра в скрутні часи вміла підставити міцне плече співвітчизникам і через століття, оберігаючи кожне прийдешнє покоління від зазіхань Темряви та підсилити вміння не забувати пережите попередниками!

 

Борис ДОМОЦЬКИЙ, м. Новгород-Сіверський

Газета «Деснянка»


Статистика захворювань на COVID-19 по Україні

Останнє оновлення даних:
2021-05-08 08:26:01.391

  • Всього випадків: 2,114,138
  • Активні: 317,368
  • Всього смертей: 46,200
  • Нових смертей: 370
  • Всього одужали: 1,750,570

Замовити зворотний дзвінок